Творчий вечір Анатолія Ненцінського

   Фото-0861

        21 лютого, у Міжнародний день рідної мови, в Хмельницькому обласному літературному музеї відбувся творчий вечір письменника, члена НСПУ Анатолія Ненцінського. Автор десятків різножанрових творів постав перед присутніми в образі лірика-мозаїста, з вуст якого линула поезія, проза, уривки з драматичних поем, гумор, сатира, вірші для дітей.

     Фото-0880

      На зустріч із митцем прийшли його колеги по перу, вчителі української мови та літератури і зарубіжної літератури, журналісти і всі ті, хто цікавиться творчістю митця.

20180221_122843

     А розпочав вечір Анатолій Йосипович із монологу бійця Подільської сотні “Чую ваші душі Майданом” та совісної поеми “У чорному квадраті”, присвяченої “Апостолам правди і науки Івану Світличному, Василю Стусу, Миколі Руденку з України в Небеса”. Невипадковими були ці твори, адже саме у ці дні українці вшановували пам’ять Героїв Небесної Сотні.

 

У ЧОРНОМУ КВАДРАТІ

совісна поема

       ПРОЛОГ

з горба  від церкви

по гранітних сходах

ступав   високий   сивий   чоловік.

            «Людей звела тут піднебесна згода:

              поставили павіки храм оцей  торік.

                      Отут і  Його Святість  люди радо стріли:

                      прибув  із Києва освячувати білу церкву.

                                  Його вустами     щира    Правда  говорила – 

                                  те віще Слово йшло від серця і  до   серця.

                                        Мовчала влада, – раді ж  чи нераді, –  боялися

                                        щось бовкнути невлад… Одноголосне рішення

                              Громади: у Київський   іти  Патріархат.  Отут,

                              в напівзросійщеному  краї, хай витріщає балухи

                 Кіріл,  німих рабів Московії  немає.  Тут Церква наша

                 стала  на порі. Пощо нам ті анафеми від злості… 

         Жовто-блакитно зясніло  доокруж

         від неба й куполів у високості»  –

         ступнув із сходинки на землю  сивий муж.

        Вознісши  очі  до  хрестів  і  дзвонів,

        перехрестивсь…  Душа  у  тілі аж…

        На денце впали  краплі дві солоні…

        І прочитав уголос  Отченаш.

         Письменник, журналіст і громадський діяч Богдан Теленько вручив Анатолію Ненцінському премію імені Якова Гальчевського “За подвижництво у державотворенні”, якою поет відзначений за попередню літературну творчість.

       Захід супроводжувався фотосвітлинами із творчого життя поета, звучав запис пісні на слова А. Ненцінського “Тобі одній” у виконанні Миколи Довгальова (музика Миколи Балеми).

Фото-0862Фото-0860

Фото-0870 Фото-0877

Фото-0883 Фото-0884


«А Сотню вже зустріли небеса…»

    Зі слізьми на очах студенти Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні в обласному літературному музеї.

20180220_111304

       Директор музею Василь Горбатюк нагадав присутнім про події, що розпочалися 2013 року, продемонстрував експозиційний комплекс «Герої не вмирають… Вони живуть у Пам’яті, у Слові», де представлена творчість письменників Хмельниччини, які писали про Майдан, Революцію Гідності, в чиїх творах – сум, переживання, вболівання за краще світле майбутнє України.

20180220_111403

      Особливі відчуття викликали вірші поетеси, члена НСПУ Олени Іськової-Миклащук із с. Вербівці Шепетівського району. Кожне її слово, кожний рядок, кожна строфа – страшна правда, яка гірким осадом осідає на серці.

Ви знаєте, яка на смак війна?

Вона гірка, немов дитячі сльози.

Коли дзвінка чекаєш допізна

І засинаєш з донею в знемозі.

Війні гірка…

(«Смак війни»)

          20180220_114441

      Для жінки події на Майдані, антитерористична операція на все життя залишили незнищенний слід. Коли її чоловіка забрали на передову, вона з донечкою Софійкою залишилася сам-на-сам із бідою. Кожного дня чекала дзвінка, щоб почути голос коханого. Коли телефонував, намагалася якнайбільше розпитати, як йому там, на фронті. Зі слів коханого і писала. Вірші виходили щирі, піднесені, сповнені хвилювання і любові водночас.

      Про долю товариша, який на собі відчув і силу, і трагедію Майдану, розповів письменник, член НСПУ Михайло Цимбалюк. Він також прочитав декілька своїх поезій.

        Символічно, що у День вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні, за сприянням голови Хмельницької міської ради Олександра Симчишина побачив світ альманах «Південний Буг», присвячений темі Майдану. «Більше тридцяти авторів у поезії, прозі, публіцистиці, гуморі, сатирі поділилися думками про події, що й досі важким тягарем лежать на серці», – зазначив голова Хмельницької обласної організації НСПУ, упорядник-редактор видання Петро Маліш.

     Під час заходу звучали аудіозаписи пісень про Майдан, демонструвалися відеоролики, які ще більше підсилювали атмосферу у залі.

       Час проходить, а згадка про піднесену жертовність, жагу до справедливості залишається.


Творча зустріч з Анатолієм Ненцінським

 DSC_0023

  21 лютого о 12.00 год. в Хмельницькому обласному літературному музеї відбудеться творча зустріч з письменником, членом НСПУ Анатолієм Ненцінським.

   У доробку автора – десятки різножанрових творів, які захоплюють читача уже з перших рядків.

    Напрочуд талановитий і нестандартний у думках та ідеях, сміливий у висловлюваннях, гучний у розмовах Анатолій Йосипович любить життя, сповнене тепла і любові.

     Аби ще більше проникнутися внутрішнім світом письменника, запрошуємо усіх на гумористично-сатирично-лірично- драматично-прозову зустріч з Анатолієм Йосиповичем.


РІК ІВАНА ІОВА

РІК  ІВАНА ІОВА

розпочався  вечором памяті поета

1980 рік

    В обласному літературному музеї відбувся вечір пам’яті відомого українського поета Івана Іова, який його колеги та друзі приурочили до сімнадцятих роковин його  кончини. Цей захід відбувся у рамках «Року  пам’яті Івана Іова», присвячений 70-літтю від дня його народження, оголошеного обласним літературним музеєм та обласною організацією Національної спілки письменників України.

     А почався «Рік пам’яті Івана Іова» оголошенням літературного молодіжного конкурсу  «Усі чекають справжнього поета», одним з ініціаторів якого стало й управлінням молоді та спорту.

     На вечорі ж пам’яті поета його друзі літератори та журналісти говорили про життя і творчість Івана Іова, читали його вірші. Формат цього меморіального заходу у вигляді символічного «круглого столу» дав можливість висловитися усім його учасникам, які заразом  і пропонували своє бачення заходів до ювілею поета в нашій області.

P2070556

P2070560 P2070561 P2070563 P2070566 P2070568 P2070569 P2070570

    Отже, заходи в рамках «Року Івана Іова» триватимуть до 11 жовтня – того дня, коли поетові виповнилося б 70 літ. На відзначення пам’яті поета буде проведено іще ряд заходів. Зокрема, до них долучиться і громадськість Городоцького та Ярмолинецького районів, де у свій час працював журналістом Іван Іов.

     Заразом вирішено було долучити до них і представників творчих спільнот Дніпровщини, звідки родом поет. Висловилися учасники вечора про участь  у цій літературній акції керівництва НСПУ з огляду на значення творчості Івана Іова у сучасній українській авангардній поезії.

   Завершенням року Івана Іова стане науково-практична конференція, присвячена творчій спадщині поета. Цей захід знайшов підтримку і в Хмельницької міської ради, яка бере на себе значну частину фінансування проведення конференції.

    Своїми  спогадами та думками про творчість Івана Іова, про відзначення його пам’яті в «Рік Івана Іова» поділилися письменники Василь Горбатюк. Анатолій Ненцінський, Ніна Шмурикова, Микола Мачківський. Богдан Теленько, Віталій Міхалевський. Михайло Цимбалюк, журналісти Павло Хорощенюк, Володимир Бутенко. Участики вечора висловили щирі слова подяки дружині поета Валентині Іов, яка невтомно популяризує творчість Івана Іова не лише в нашім краї, але й в Україні, зініціювавши зокрема видання його вибраних творів.

P2070555


“У ритмі вальсу все закрутилось, у ритмі вальсу плинув час”

   Напередодні Дня Святого Валентина у Хмельницькому обласному літературному музеї відбувся поетично-музичний вечір “У ритмі вальсу все закрутилось, у ритмі вальсу плинув час”. 

28001213_1822795814461169_222098608_n

   Красиві слова про кохання, взаєморозуміння, підтримку линули з вуст поетів-романтиків. Прозаїки ж розповідали різні цікаві історії зі свого життя.

      Тепла атмосфера, щирі усмішки на обличчях, іскри радості в очах надихали.
Найбільшою цікавинкою було те, що вечір проходив у ритмі вальсу. Всі ми знаємо, що вальс – танець кохання. Переконатися в цьому ще раз мали можливість гості літературного музею, дякуючи учням Хмельницького колегіуму № 16, які станцювали цей прекрасний танець, Олексію Радецькому, який своєю неперевершеною грою на акордеоні переніс усіх на простори чарівної Франції,

28052617_1822716567802427_1949224983_n

Леоніду Мазуру – барду-гітаристу,

28001029_1822795024461248_1227968458_n

жіночій вокальній групі “Музея”

28054302_1822772167796867_241093248_n

і, звичайно, майстрам художнього слова – Віталію Міхалевському, Василю Горбатюку, Анатолію Ненцінському, Михайлу Цимбалюку, Петру Малішу, Маргариті Шевернозі та Ельвірі Молдован. 

28000615_1822771211130296_1337942610_n

28000898_1822788757795208_1848430810_n

28001199_1822716314469119_2115710438_n
Кохання, щастя, творчих успіхів, ніжності і натхнення бажали присутні один одному напередодні Свята любові.

27994618_1822793204461430_2027036273_n


Микола Мачківський – перший на Хмельниччині лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Олександра Олеся

        В Хмельницькому обласному літературному музеї відбулося урочисте вручення Всеукраїнської літературної премії ім. Олександра Олеся знаному на Поділлі і далеко за його межами поету, прозаїку, літературознавцеві Миколі Антоновичу Мачківському. Він перший на Хмельниччині письменник, який удостоївся такого високого визнання. Його поетична збірка «З рідної хати» викликала захоплення у журі і стала явним аргументом для відзначення.

DSC_7596

Медаль_Олеся2

      Премія заснована у 2002 році Сумським земляцтвом в місті Києві на честь прекрасного лірика Олександра Олеся, який народився в Білопільському районі Сумської області.

     DSC_7568

DSC_7580

     – В поезії Миколи Мачківського завжди звучала висока і патріотична любов до України, – так відгукнувся про творчість нашого земляка Михайло Шевченко, заслужений діяч мистецтв України, лауреат багатьох літературних премій, один із ініціаторів створення обласних земляцтв у Києві, який прибув зі столиці разом із виконавчим директором громадської організації «Сумське земляцтво у м. Києві», членом Національної спілки журналістів України Іриною Родченко,

DSC_7603

головою Хмельницького міського та районного осередку земляцтва «Хмельниччина» Сергієм Тюріним.

P2090613

     Вони передали вітання від Івана Рішняка, голови Сумського земляцтва в м. Київ, вручили лауреату диплом, нагрудний знак та грошову винагороду.

– Спасибі за Ваші поетичні рядки, які надихають, зворушують, які наповнюють серце теплом і любов’ю до рідного краю і до хмельничан, яких Ви оспівуєте у своїй книзі, – зі словами вдячності звернулася до поета Ірина Родченко.

DSC_7600

    Вона коротко охарактеризувала роботу громадської організації «Сумське земляцтво у м. Києві», подякувала за співпрацю із земляцтвом «Хмельниччина», а також подарувала літературному музею книги сумських авторів, твори яких цікаві, змістовні, тематично багаті.

     Привітали лауреата премії Тетяна Зеленко, заступник керівника виконавчого апарату обласної ради, Інна Михайлова, начальник управління інформаційної політики та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації,

P2090616

Валентина Граділь, заступник начальника управління культури, національностей, релігій та туризму обласної держадміністрації,

P2090620

бібліотекарі місцевих бібліотек, поети, прозаїки та друзі. Усі зичили письменнику здоров’я, довгих років життя, успіхів на творчій ниві і нових книг.

P2090631 DSC_7567DSC_7628

Довідка № 1: Всеукраїнська літературна премія ім. Олександра Олеся присуджується щороку за україномовні поетичні книжки лірики, що вийшли не раніше як за три роки до присудження й не пізніше як за три місяці до 1 листопада поточного року. У склад премії входить диплом, нагрудний знак та грошова винагорода (загальна грошова винагорода становить 3000 грн). Вік претендента на Премію необмежений. Висування книг на здобуття літературної премії імені Олександра Олеся відбувається шляхом внесених пропозицій від творчих спілок, громадських організацій, колективів або шляхом самовисунення. Від часу заснування Премії імені Олександра Олеся її лауреатами стали відомі українські поети-лірики: Людмила Овдієнко, Юрій Назаренко, Микола Гриценко, Антонія Цвіт, Олекса Ющенко, Олександр Мороз, Наталія Горішна та інші.

Довідка № 2. Микола Мачківський народився 10 січня 1942 року у с. Хоросток Славутського району Хмельницької області. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Я. Франка. Працював редактором районної газети «Радянське село» (с. Білогір’я), літературним редактором і літературним консультантом обласних газет «Радянське Поділля» і «Корчагінець», завідував кабінетом молодого автора при Хмельницькій обласній організації СПУ.

Поет, прозаїк, літературознавець. Автор 25 книг, серед яких: поезії – «В житах» (1974), «Живий дощ» (1983), «Голубе небо і чорна земля» (2015), «З рідної хати» (2016); повісті – «Сорокодуби» (1994), «Живи – як сад» (2007), «Брат і сестра» (2013), романи – «Чорний дяк» (2000), «Провесінь в імлі» (2002), «До вежі черленої» (2005), «Коріятовичі» (2010), «Каратель» (2015).

Лауреат міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця, міжобласної «Скарби землі Болохівської», обласних літературних премій ім. Микити Годованця, ім. Володимира Булаєнка.

Член НСПУ з 1979 р.

 


Петру Малішу – 65

SAM_1508  P1300439(1)

      Світлий, теплосердечний ювілей, своє славне 65-річчя Петро Іванович Маліш відзначив у Хмельницькому обласному літературному музеї.

SAM_1479

      Привітали прозаїка, журналіста, голову обласної організації Національної спілки письменників України друзі, колеги, побратими по перу. Щирі побажання звучали від заступника керівника виконавчого апарату Хмельницької обласної ради Тетяни Зеленко,

P1300422

керуючої справами виконавчого комітету Хмельницької міської ради Юлії Сабій,

P1300425 SAM_1483

начальника управління культури і туризму Хмельницької міської ради Артема Ромасюкова,

P1300426

голови обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Віталія Міхалевського,

 SAM_1502

директорів обласних бібліотек Катерини Чабан, Тамари Таньчук, Валентини Черноус,

P1300428

SAM_1473     P1300429

SAM_1495

заступника директора міської книгозбірні Елли Холміцької,

P1300430          SAM_1496

SAM_1498

письменників краю.

P1300433

P1300436   P1300442

         Петро Маліш народився 27 січня 1953 року в селі Мединичі Дрогобицького району на Львівщині. Після закінчення середньої школи навчався в Дрогобицькому ПТУ № 6, потім працював фрезерувальником у Мединицькому СПТУ № 18. Пройшов і військову службу, і підготовчі курси до вишу, аж поки став студентом Львівського державного університету імені І. Я. Франка.

        У 1979 році закінчив навчання в університеті, де здобув фах журналіста. За скеруванням потрапив працювати в Хмельницьку обласну молодіжну газету «Корчагінець». Тут пройшов шлях від кореспондента до редактора часопису.

      Журналістські шляхи-дороги повели Петра Маліша у Хмельницьку міську газету «Вільне слово» (заступник редактора), обласну педагогічну газету «Майбуття» (редактор), обласну профспілкову газету «Позиція» (редактор), львівську регіональну газету «Високий замок» (власний кореспондент), обласні газети «Подільський кур’єр» (заступник редактора) та «Подільські вісті» (завідуючий відділом).

    Віддаючись нелегкій журналістській праці, Петро Маліш водночас пробував свої сили у вищій творчій сфері – в літературі. З першою новелою дебютував 1980 року в обласній молодіжній газеті.

         Творчий доробок Петра Маліша можна умовно поділити на три блоки. Перший – це казки та оповідання для дітей (п’ять книжок), другий – проза для дорослих (три книги), третій – документально-публіцистичні твори (п’ять книг). З цих останніх особливе місце посідають історико-публіцистичні книги «Розгул червоного диявола» (2008), «Розгул диявола триває» (20011), «Сталіноїди» (2013), «Безкровний серпень» (2017). В них розкрито великий терор на Хмельниччині, людиноненависницьку суть сталінізму та комуністичної системи. Видання здобули схвальні відгуки у місцевій та всеукраїнській пресі  та особливо – у читачів. Замовлення на книгу автор одержує не тільки з різних куточків України, але й із сусідніх країн.

      У 2014 році Петро Маліш прийнятий до Національної спілки письменників України. А вже з 2017-го очолив обласну організацію НСПУ.

   За активну творчу діяльність в літературі, журналістиці, громадській сфері Петро Маліш відзначений низкою премій: «За подвижництво у державотворенні» імені Якова Гальчевського (2004), міської імені Богдана Хмельницького (2007), регіональної «Скарби землі Болохівської» (2010), обласної імені Дмитра Прилюка (2015). Нагороджений медаллю «Будівничий України» Всеукраїнського Товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (2001), Золотою медаллю української журналістики (1979).

      Колеги, друзі побажали Петру Івановичу здоров’я, успіхів, нових книг, а також здійснення мрій та задумів.


«Понад Крутами вічність у сурми сурмить»

1

       100 років тому, 29 січня 1918 року, відбувся бій під Крутами. Українська молодь – курсанти юнацької школи, студенти і гімназисти –   стали на захист рідного краю від московських більшовицьких загарбників. Із спогадів очевидців, вони просто не могли вчинити по-іншому. Це був поклик серця, який вів уперед мужніх, безстрашних.

     Kruty_OA_B

      «Понад Крутами вічність у сурми сурмить» – така назва літературного уроку, проведеного в Хмельницькому обласному літературному музеї для учнів Хмельницького НВО № 5.

20180129_125008

…Удома дбайливо книжки поскладав:

«Вернусь – буде час для науки…»

І вперше в житті по-військовому взяв

Військову рушницю у руки.

         Так писав Олекса Кобець у вірші «На Крути». Його прочитала молодший науковий співробітник Альона Радецька. Заступник директора Людмила Данилюк поділилася спогадами учасників бою, зачитала окремі фрагменти із них.

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців.
Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

          Цей вірш молодого поета Павла Тичини прозвучав у записі пісні, яку виконала українська співачка Марія Бурмака. Баладу про Крути Герася  Соколенка – нашого земляка з Ізяславського району, поетичний талант якого загинув у Другій світовій війні, прочитав директор музею Василь Горбатюк.

         Поетичні, музичні, відеовставки дали можливість учням ще більше пройнятися історичними подіями, наповнили серця патріотизмом, безсмертною пам’ятю про подвиг юних героїв Крут.  


Роздуми над книгою

mailservice

img957

img956

       Є книги-океани. Вони вбирають у себе всі проблеми людства. Є книги-моря, ріки, а є книги світлі, чисті, мов джерела, що несуть свої свіжі води у велике русло життя…

 

        Почерпнула і я свіжої водиці, прочитавши збірку оповідань «Кринична вода» Василя Горбатюка (Київ, Брайт Стар Паблішинг, 2017). Ніжна, зрідка щемка, течія людяності, доброзичливості наповнює сторінки книги, не залишає байдужим жодного читача…

       «Ще зоддалік, із пагорба вгледів: мама бере воду з криниці. Аж болісно стислося серце, защеміло в грудях. І від маленької маминої постаті в теплій хустині й куфайці, із корбою у двох руках, і від чогось незбагненного, непевного, але тривожного.

        Прискорюю крок, ставлю свою сумку біля хвіртки, просто у сніг, а сам стежкою спішу до криниці.

          Мама вже витягла воду, повні відра стоять на обледенілій лавчині.

         – Добрий день, мамо! – переступаю низький перелаз… і переймаю відра просто з маминих рук.

           – Та я сама, – відмовляється мама». (Оповідання «Кирило»).

       І кому з нас не знайома така тепла сценка: зустріч із мамою і оте найлюдяніше «та я сама»?

     Всі герої оповідань Василя Горбатюка, починаючи від Кирила-трудяги до українського канадійця Стефана, – гарні люди. Вони пливуть нестримною течією життя, наповнюючи його то теплом працьовитих невтомних рук, то спрагою перших паростків любові. І зігрівають течію життя своєю високою добротою.

      А яка дорога, дітклива серцю згадка про щирі синівські почуття батька-матері, коли… «назавжди скінчилась глина для батька», а мама… «Мама знає ціну глини!». Про це йдеться в оповіданні «Глина», короткому за змістом, але такому вагомому щодо плину життя, його великої цінності.

            Вразило мене цікаве (по-остаповишнівськи!) оповідання «Риба». «Із мішка під пахвою баба стрімголов кинулась у став, тобто в болото… А навколо неї все вирувало, хлюпало, жвяхтіло, плескало, бризкало, кричало, сміялось, лаялось. Риба, брудна, чорна, в патьоках, билася то в одних, то в інших руках і зникала у відрах і мішках.

          Баба брела все далі й не могла знайти собі місця, де б і собі занурити руки… Нарешті щось хлюпнуло й коло неї, баба впустила мішка й обома руками плюснула в те місце і пальцями відчула в’юнке тіло. Учепилася в нього щосили й підняла вгору. Невеликий коропчук вився в її руках…»

         Мимоволі замислюєшся: кожен із нас пливе нестримною течією ріки-життя, і у кожного свій вилов риби. У когось він чесний, поміркований, а у декого, на превеликий жаль…

        «І ось ранньою весною з’явились на ставку в лісі якісь чужі люди, запустили туди малька, поставили в охорону двох мордодзвонів із рушницями й заборонили не лише підходити з вудочкою, а й купатися.

       Люди захвилювалися, запротестували, навіть їздили в район, але нічого добитися не могли…».

       Та на сторону людей стала сама природа: корчі у річці не дають виловити рибу мордатим орендарям! «…природа повстала проти несправедливості, проти здирництва, знущань над селом».

       Події багатьох оповідань розгортаються на рідних автору просторах – на Хмельниччині. Сюжетні лінії оповідань приємно засвідчують велике життєзнайство, життєлюбство письменника (оповідання «Капітуляція», «До ставу», «Оселя під червоним дахом»).

         Запам’яталися із збірки свіжі метафори, порівняння: «очі-мишенята», «круглий місць  висів на верхівці високого ясена», «легенький вітерець студив траву», «очі в них – із жіночої лінії спадщина», «не просто думки – справжні видовиська» та інші.

        Є ряд оповідань, які варто радити учням і вчителям-філологам на уроки літератури рідного краю чи на уроки позакласного читання. Це оповідання «Бігли коні», «Чекаю весну», «Ластів’їне гніздо”, «Алло, вовче!», «Виліт». Їх можна об’єднати під однією назвою – «Дитинство». У цих оповіданнях простежується тонке відчуття психології дітей талановитим майстром слова, його глибоке розуміння і пустощів дитячих, і їхньої любові до друзів пернатих, і їхньої радості від навколишнього світу, розуміння цікавості дітей до всього нового, незвичного.

     Вартим уваги є оповідання «Гольфстрім», тепла течія якого починається не з холодного океану, а з голосу закоханої людини, з ніжної, ласкавої долоні коханої. Автор мимоволі робить висновок: «Ця течія Гольфстрім приносить у життя такі гарячі, такі бурхливі, живлющі сили».

        А хто ж приносить цю теплу течію у душу читача? Приносять її такі талановиті письменники, як Василь Горбатюк, автор збірок оповідань та повістей для дорослих і дітей, автор художньо-документальних романів («Кручі», «Ще настане ваша пора», «Слово і меч»), лауреат багатьох літературних премій. Із хороших талантів, справжніх трударів рідного слова і починається Гольфстрім…

Жанна ЮЗВА,

член Національної спілки письменників України.

смт Підволочиськ,

Тернопільська область.    


«…Огню, щоб ним слово налити»

       Петро Маліш

       Маліш Петро Іванович, журналіст за фахом, за покликанням душі – письменник. Змалку мріяв стати поетом, але вчасно, як сам жартує, розлучився з цією примхливою Музою, обравши сестру Музи – прозу. Перші твори опублікував у студентській газеті Львівського університету ім. І. Франка, навчаючись на факультеті журналістики. Згодом до книжки «Осічка» він написав епіграф: «Хто став на літературну стезю, той прирік себе на добровільне рабство. Але в цьому і феномен письменницької праці, як і мистецтва загалом, що в рабстві зароджується справжня свобода. Ти нікому не служиш, нікому не належиш, ти вже не можеш проміняти каторжну, кляту й водночас звабливу й солодку роботу – наодинці з білим аркушем паперу».

      Потім будуть книжечки для дітей, повість у легендах «Печаль месника», публіцистики «На зламі» та інші. Найбільший резонанс викличуть у читачів документальні книжки «Розгул червоного диявола», «Розгул диявола триває», «Сталіноїди», «Безкровний серпень».

    Нині Петро Іванович очолює Хмельницьку обласну організацію Національної спілки письменників України.

      Приводом для бесіди стала його шістдесят п’ята дата народження.

 

Інтерв’ю

«…Огню, щоб ним слово налити»

Петре Івановичу, як почуваєтеся перед роками?

– Не боюся віку – журитися треба втратами або радіти напрацюваннями.

Скоро буде рік, як Ви очолили обласну письменницьку організацію. Чим запам’ятався цей період?

Зустрічами з людьми. Минулого року письменники організували і брали участь у 85 заходах. Погодьтеся, це чимало. З одного боку, фізично нелегко, а з іншого – переконалися в тому, що читачі різного віку хочуть слухати нас. Сподіваюся, хмельничани з приємністю згадують заходи в День міста, де виступали наші спілчани і колеги з багатьох обласних центрів. Василь Шкляр зізнався мені, що ніде йому не доводилося так насичено працювати впродовж двох днів, як у Хмельницькому. Назву всеукраїнський літературний фестиваль «Зернослово» у Білогірському районі. Такі зацікавлені зустрічі разом із обласним літературним музеєм провели з легендарною особистістю – автором знакових історичних книг Володимиром Білінським. Зокрема, і на батьківщині нашого земляка, станції Дунаївці.

Скільки книжок письменники видали торік?

– Дев’ять. Не менше лежить рукописів. Повірте, талановитому літератору важко психологічно ходити і випрошувати у спонсорів коштів на друкування твору. Але і те, що вдається видати, мають неабиякий резонанс. Деякі письменники отримали не лише місцеві, а й більш престижні премії. Всеукраїнську премію НСПУ «Благовіст» присуджено Василеві Горбатюку за книжку «Птиці над нами», лауреатом міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» став Богдан Теленько. Знана поетеса Оксана Радушинська періодично їздить у складі творчої сотні «Рух до перемоги» на схід України. До речі, після столичного Майдану наша Оксана Романів одразу пішла в АТО лікарем. В зоні війни побували з мистецько-волонтерськими візитами Богдан Теленько, Ніна Шмурікова-Гаврилюк. Як бачите, письменники не тільки сидять за робочим столом.

Знаю, що виходили колективні збірники поезій і прози. Над чим зараз працюєте?

– Днями вичитав альманах «Південний Буг». Тему і фінансову підтримку запропонував голова Хмельницької міської ради Олександр Симчишин. Ми ініціативу реалізували. Не в моєму характері «хвалити товар», але обмовлюсь: журнал солідний і творами, і жанровою палітрою, і оформленням.

Скажіть, бути сьогодні письменником – це престижно?

– Відповідально. Людина, яка стає на цю дорогу, прирікає себе на тяжку самопожертву. Роман Іваничук застерігав легковірних, що «письменницького хліба немає, є письменницьке прокляття». Але додавав при цьому, що прокляття це – гарне, солодке.

– Кого вважаєте своїми вчителями?

Класиків української та зарубіжної літератури. З роками їх меншало. Захоплювався новими іменами. Але всіх шаную.

– Кого читаєте із сучасних письменників?

– Прозаїків Валерія Шевчука, Раїсу Іванченко, Василя Шкляра, Мирослава Дочинця, Галину Пагутяк, Володимира Рутковського, Геннадія Щипківського, Володимира Лиса – список можна продовжувати. Крім того, хмельницьких авторів. Перед новим роком став перечитувати (скучив, наче за давніми добрими друзями) Ремарка і Флобера. Письменник – це sеmper tiro, завжди учень. Перестаєш читати – перестаєш існувати як творча особистість.

Чи буде п’ята книжка про репресії в 1937-1938 роках на Хмельниччині?

– Мусить бути – як завершальний твір. Коли саме – не знаю.

У книгах «Сталіноїди» і «Безкровний серпень» багато невідомих фактів, навіть читачеві з вищою освітою…

– Дослідництво відповідної епохи вимагає від автора знання історичних джерел, архівних документів. Не для того, щоб нанизувати їх десятками, а логічно вмотивовувати у канву тексту. Це не значить, що цей накопичувальний огром фактів і цитат повністю використовую. Дослідницька кропітка робота – то входження автора в минуле, щоб вийти звідти «озброєним» у сучасне.

Вами зібрано чимало методів тортур, які застосовували слідчі НКВД на допитах. Спростуйте, якщо помиляюся, що не менші психологічні тортури терпить сам автор.

– Ви маєте рацію. Пускатися в дорогу, що веде в жахливу проминущу епоху – це собі добровільно робити «укол в серце», як влучно зауважив німецький філософ Фейєрбах. Бо там не буває затишно і спокійно…

Кажуть, що Ви людина праці, а не пшиного марнослів’я. Невже не зачіпає спокусливість слави?

– Слава і славолюбство – не одне і теж. Кожна творча людина хоче – будьмо відвертими – популярності. Якщо заслужила творами. Спрага «зірковості» – то хвороба, що веде до найстрашнішого – втрати Музи. Хтось із літераторів сказав, що слава – страшна коханка. Бо вона заводить такого автора з мистецької дороги на манівці, де облуда хвали, марнування часу, чаркозвикання, аж до розгуби таланту.

За дев’ять років Вами написано чотири книжки про сталінські чистки на Хмельниччині. Чому ця тема так сильно зачепила? Може, когось із родичів було страчено?

– Та ні, я з Галичини. Туди терористи прийдуть «асвабаждать» пізніше. Тому «поштовху», «помсти» за близьких відкиньте. Мене збентежила ця страшна сторінка історії після університету. Я, як журналіст хмельницької молодіжної газети, роздумував: якщо тема під забороною писати і говорити, які ж вони, жертви «справедливої» влади, – «вороги народу»? Чому їх комуністична система так боїться? Чому таємно, вночі, розстрілювали і не повідомляли сім’ю про вирок і місце захоронення? Братися за невідому тему, а не ту, на якій набив руку, хіба будеш байдужим? Душа горить!

На Вашу думку,чому сучасники мають знати про комуністичний терор?

– Маємо, насамперед, пам’ятати своїх предків, а не бути забутьками. Історія вчить людей пізнавати її. Нагадую байдужим “моя хата скраю» бодай кілька застережень великих особистостей: «Тому народу, який не бажає знати своє минуле, належить пережити його багато разів». Якщо не вибудувати міст між минулим і сучасним, то блукати нам, сліпцями, доведеться століттями. Американський письменник, лауреат Нобелівської премії Уїльям Фолкнер писав, що «минуле не минає безслідно, воно стає сучасним, переходить у майбутнє». Бо на його глибоке переконання, не існує ніякого «було». Воно є, воно повинно бути в наших головах. Видющі бачать світло, незрячі – темінь. Не уподібнюймося кротам.

Книгу першу «Розгул червоного диявола» Ви завершуєте звертанням: «Прислухаймося до СЕРЦЕБИТТЯ ІСТОРІЇ: ПАМ’ЯТЬ – не означає лише вшановувати мучеників Великого терору, це занепокоєний, стресовий СИГНАЛ ОПАМ’ЯТАТИСЯ – доволі незгод і чвар у власному домі! Привиди захланних тиранів заглядають у наші вікна і стукають у двері…» Це написано в 2008 році.

– Так, я вже говорив, що безпам’ятство – наша біда і погуба. Тому чуймо серцебиття історії. Нація, якщо прагне вижити в жорстокому світі, має бути свідомою, дружною, сильною. Тьху-тьху, стукаю по столі: якщо б Україну поневолив путінський «Русскій мір», нам не уникнути кривавої чистки, подібної до 1937-1938 років… Знаєте, якби наші урядовці та президенти прислухалися до Слова-провіщень, розуміли вагу сили Слова – не тягнулася б десятиліттями руїна в державі, хаосу в головах не мали б досі. Цю нашу найслабшу ланку і використовує підступна Москва.

Чи є об’єктивна статистика жертв сталінського тоталітарного режиму?

– Немає. Ймовірно, і ніколи не буде такої. Це однаково, що запитати диявола, скільки ним погублено душ… Але науковці називають приблизну цифру: за період радянської влади Україна втратила 18 мільйонів осіб.

 – Наскільки правдиво спроможний автор відтворити минуле, пишучи документальну книжку?

– В залежності від його вміння зібрати потрібний матеріал і хисту. Але й цього замало! По-перше, архівні справи, здебільшого, фальсифіковані. По-друге, складність іще в тому, що достеменну правду забрали з собою мертві… Тоді допомогою для автора служать розповіді рідних і свідків, листи, щоденники, спогади та інтуїція письменника. Можливо, скажу надто пафосно, але я визволив із архівних сховищ тисячі імен від забуття. Написане – наслідок того, що мертві більше не мовчать. Їхні мученицькі долі – вирок сталінізму, це застереження нам, сучасникам, від путінського режиму.

Що для Вас – щастя?

– Сім’я, діти, внуки. Ще – праця, внутрішня свобода. Щастя бути собою і з Богом.

Я чула, як одна жінка говорила іншій, що Ви на свої роки гарно виглядаєте. В чому секрет збереження молодості?

– Дякую за комплімент прихильниці моєї творчості. Секрети прості: не засмічуйте душу негативом. Виривайте, як бур’ян, в собі зло та заздрощі, якомога більше ходіть пішки, не переїдайтесь. Збагачуйтеся духовно. Мене відмолоджує перо творчості. Це основне. Як сказано в Євангелії: “Бо ж ярмо моє любе, а тягар мій легкий».

Хто з відомих письменників схвально відгукувався про Ваші твори?

– Юрій Мушкетик на історичну повість-легенду «Печаль месника», згадуючи в «Літературній Україні». Прозаїк, науковець Раїса Іванченко була приємно вражена книжкою «Безкровний серпень». Вона сказала, що це історико-документальне видання треба видавати накладом для читачів усієї України. І навіть пропонувала для друку київському видавництву.

Чи маєте шанувальників за рубежем?

–  Мої твори не перекладались іншими мовами. Але окремі читачі замовляли мої книжки про Великий терор. Зокрема, з Білорусі, Прибалтики, Росії, Німеччини, Англії.

Якби Вам запропонували вибрати гасло, як воно б звучало?

– Я б заявив: «…Огню, щоб ним слово налити». Іван Франко. Син коваля залишив нам у спадок до сотні томів. У них – виогненний дух незламності і волелюбства, служіння простолюду та Україні. Для творчих осіб – це зразок працелюбства на полі духовному. Про малознаного, на жаль, Івана Франка я писав у книжечці «Князь слова».

Зазвичай телеведучі завершують «і на цій оптимістичній ноті…». Назвіть бодай один-два веселих афоризми.

– Зважаючи на нинішні урядові «реформи», то мені до вподоби вислів Джонсона Чейза: «Не впадай у відчай! Гірше ще попереду!» Або американського актора Вуді Аллена: «Якщо ви хочете розсмішити Бога, розкажіть йому про свої плани». Дякую.

Підготувала Альона Радецька