“Світло на дні бліндажа”

21 листопада вся Україна відзначає велике свято для кожного з нас – День Гідності та Свободи. В рамках цього свята в Хмельницькому обласному літературному музеї  відбулася презентація книги Олени Іськової-Миклащук «Світло на дні бліндажа».

Ця збірка є втіленням роздумів та переживань тендітної, маленької жінки з великим, мужнім серцем, які вилилися з душі в поезію.

Книга складається з семи розділів, що уособлюють різні стани та етапи душі поетеси.  Олена Володимирівна у своїх творах виступає як жінка-патріот («Час будувати криївки», «Через Голгофу шлях проліг до волі», «Я просто беру автомат»), жінка-воїн («Полиново», ), жінка-мати («Колискова для сина», «Донечці»), жінка-кохана («Не обіцяй вернутися живим», «А може назад вже не треба»), крім того присутні образи дитини-доні («Лист Святому Миколаю», «Мій тато – Герой»), а головне Воїна в різних іпостасях (Воїна-коханого чоловіка, Воїна-батька, Воїна-сина).

Презентація книги мала досить напружений, хвилюючий характер, оскільки тематика віршів авторки досить близька для кожного присутнього.

Незабутні враження на студентів Хмельницького політехнічного коледжу НУ «Львівська політехніка» справили коментування кожного свого написаного твору, та особливості декламування, що ще раз підкреслило витонченість та виплеканість  кожного з них.

Своїми піснями атмосферу доповнив та підтримав бард Леонід Мазур, у його виконанні прозвучати пісні «Червоні тюльпани…», «Мені однаково…» та інші.

 


Гість музею – поет із Закарпаття

В Хмельницькому обласному літературному музеї відбулася зустріч з Василем Густі – поетом із Закарпаття, членом Національної спілки письменників України. Учні 10 класу НВО № 5 м. Хмельницького з цікавістю познайомилися із творчістю гостя Хмельниччини, послухали розповідь про літературне життя Закарпаття, поезії у виконанні автора.

Василь Густі, у свою чергу, багато часу й уваги надав вивченню діяльності обласного літературного музею, адже закарпатські письменники мають намір відкрити подібний заклад в Ужгороді. Досвід нашого музею й стане у пригоді в заснуванні та розгортанні діяльності подібного закладу на Закарпатті.


Зустріч у бібліотеці імені Лесі Українки

У Києві, в бібліотеці імені Лесі Українки, відбулася зустріч читачів з директором Хмельницького обласного літературного музею, членом Національної спілки письменників України Василем Горбатюком. Він розповів присутнім про перебування поетеси на території сучасної Хмельницької області (Полонне, Славута), про зв’язки Леся та її родини з Поділлям («Красо України, Подолля…»), подарував бібліотеці свій роман «Слово і меч» з розділами про Лесю Українку та її матір Олену Пчілку, а також інші книги. Письменник і літературознавець познайомив читачів зі своєю творчістю, прочитав уривок з оповідання.

На завершення зустрічі – фото на згадку з працівниками бібліотеки та київськими письменниками, які теж завітали на зустріч, – Василем Фольварочним і Романом Кухаруком.


Творчі пошуки молодих

На черговому засіданні молодіжної літературної студії в Хмельницькому обласному літературному музеї для оцінки студійцями та письменниками-керівниками семінарів свої нові твори представили: Богдан Шостацький, Дарина Янчук, Ірина Білик та Юрій Штокалюк.

Наступне засідання молодіжної літературної студії відбудеться 28 листопада. Початок о 16.00.

Запрошуємо усіх, хто пробує свої сили в літературі, долучитися до участі.

 


Течія «Південного Бугу» – в Ганнополі

Своєрідний письменницький десант побував у центрі однієї з ОТГ Славутського району – Ганнополі .

В Будинку культури відбулася літературно-мистецька зустріч «Поезія – слово! Поезія – пісня! Поезія – вільна душа!»

Ведуча Ілона Смірнова, відкриваючи захід, наголосила, що справжня поезія – неповторна та смілива експериментом, це мистецтво, що вірує у правду і любов, у радощі і страждання, тому поезія живе й житиме, доки людське серце виповнюватимуть найтонші почування.

Голова територіальної громади Маргарита Медведюк зазначила, що в їхніх сільських глибинках є також талановиті люди. І сумніву в цьому бути не може.

Очільник Хмельницької обласної організації НСПУ Петро Маліш вручив учительці місцевої школи Оксані Мацюк примірник альманаху «Південний Буг», № 3, де вміщено її поетичні добірки.

Альманахи зі своїми поетичними публікаціями одержали також Марія Матусець та Микола Матусець, подружжя педагогів і поетів із сусідньої Іванівки.

Про роботу з молодими авторами і подальше відстежування талантів літератури на Хмельниччині розповів прозаїк, директор обласного літературного музею Василь Горбатюк.

Теплими оплесками нагороджували ганнооляни виступи поетес Неоніли Яніцької та Олени Іськової-Миклащук (того дня вийшла її нова книга «Світло на дні бліндажа» у видавництві «Український пріоритет», що стала своєрідною презентацією у Ганнополі).

Зустріч завершилася піснями у виконанні місцевого вокального ансамблю «Джерело».  


Партитури під обкладинкою книги

У Хмельницькому обласному літературному музеї відбулася презентація книги Олега Рарицького «Партитури тексту і духу. (Художньо-документальна проза українських шістдесятників)».

Монографія доктора філологічних наук, професора Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка вийшла друком у видавництві «Смолоскип» (м. Київ). Вона досліджує явище художньо-документальної прози українського шістдесятництва як сегмента цілісного літературного процесу від другої половини ХХ століття до нашого часу.

Цікаво було послухати автора про його роботу над книгою, пошуком наукових джерел і свідків та учасників подій під час «відлиги» та після неї. Важливі й промовисті деталі до обставин того часу додала розповідь Кузьми Матвіюка – учасника руху за волю українського народу, колишнього в’язня московських репресивних таборів.

Прозвучали короткі, але ємкі записи спогадів про Василя Стуса з вуст його дружини Валентини Попелюх та Маргарити Довгань.

Хмельницький бард Леонід Мазур виконав пісні на слова поетів-шістдесятників Василя Стуса і Василя Симоненка.

З виходом книги автора привітали голова обласної організації Національної спілки письменників України Петро Маліш, родичка професора Марія Добровольська.

Презентація викликала жваве зацікавлення у вчителів, викладачів вишів, студентів, друзів автора.


МЕМОРІАЛЬНА ДОШКА УВІЧНЮЄ ПАМ’ЯТЬ

У будинку №115/1, що на вулиці Проскурівського підпілля, відкрито меморіальну дошку письменникам М. Ф. Федунцю і О. С. Ванжулі.

З цієї нагоди зібралися колеги по перу, студенти Хмельницького гуманітарно-педагогічної академії, друзі.
Згадували про подружжя-поетів голова обласної організації НСПУ Петро Маліш,

побратим з юнацьких літ Миколи Федоровича М. А. Мачківський,

ректор Хмельницької гумантарно-педаогічної академії І. М. Шоробура (у вузі часто виступав поет),

заступник міського голови Галина Мельник,

донька Олександри Семенівни – Ірина. 

Меморіальна дошка увічнює пам’ять про прекрасних ліриків. Їхню поезію люблять за щирість почуттів, своєрідність і глибину думки, лаконічність і влучність вислову, за справжню любов до людини та України.

Письменниця Ніна Шмурікова-Гаврилюк присвятила вірш Миколі Федунцю і Олександрі Ванжулі.

ІЗ НАМИ ПАМ’ЯТЬ
Ідуть поети в падолист,
У вирій линуть, наче птиці,
Лишають іншим серця хист
І книг шеренги на полиці.

Дітей лишають і слова,
І в нас немеркнучу частинку.
Не рветься ниточка жива,
Тече життя, нема зупинку.

Із нами – пам’ять. Це вона
Верне їх обриси знайомі.
Минуть і осінь, і зима – 
А пам’ять житеме в цім домі.

Ванжула є і Федунець
У наших спогадах щасливих,
Є теплий промінь їх сердець
Посеред віх життя мінливих.

Хто докладав до толоки
І власну долю – неодмінно
Той справді житиме віки
В суцвітті слова – Україна!

Микола Федунець

* * *

Через тисячу літ я б проснуться б хотів –

Шепіт вітру спізнать, навістити тумани.

І хоч трішки дізнатись в тій далі віків,

Як мережиться доленька ваша, краяни.

 

І коли я почую: живісінькі ви, –

Узнавать українців по голосу буду, –

То спокійно вернусь під коріння трави,

І – ще тисячу літ радість грітиме груди.

 

* * *

Учуся жити, щезлі дні жалію,

Що в безтурботті й марнотах пройшли,

Не все так просто, хоч і безнадію

Розторочити прагну, як вузли.

 

Не вмію долю власну захистити

Від нашепту, від ницих вихваляк.

Не вмію бути спритником, ловчити:

Тобі – копійка, а мені – п’ятак.

 

Тобі – стернина, а мені – покоси,

Тобі – притулок, а мені – дворець.

Не вмію так: крізь час хлопчина босий

На мене дивиться із Сушовець.

 

* * *

Все починається з малого,

В нім – витоки і дій, і див…

У смужці світла молодого –

Світанку трепетний розлив.

 

Віки гудуть в народній думі,

Поема твориться з рядка.

Многоголосся піль – у шумі,

Ледь чутнім шумі колоска.

 

Дев’ятий вал – у крапелині,

Пожеж насіння – в сушняках,

Трави просторища – в зернині,

В стежині – довгий-довгий шлях.

 

У миті, що коротка строго,

Пульсують сотні тисяч літ…

Світ починається з малого

І саме тим – великий світ.

 

 

Три дороги

Три дороги, намітила доля мені,

Кожна – інша,

А всі – неминуче земні.

 

Першу зміряв давно – найкоротша з доріг.

Не барвив її квіт,

Не закутував сніг.

 

Не спішила до піль,

Не текла між отав.

Я недовго, признатись, її пам’ятав.

 

До порога – і тільки – мене довела,

Від порога – і далі –

Наступна лягла.

 

Простяглась-простелилась в мінливі світи,

Скільки вистачить сил,

Буду нею іти.

 

Маю радість на ній

Всю до крихти відчуть,

Нікудишня без цього, погодьтеся, путь.

 

Маю сум пережити,

Спізнати до дна,

Бо інакше – неповною буде вона.

 

Лиш опісля дорога почнеться,

Яку

Не дано пригадати на цьому віку.

 

Не лякаюся дня,

Коли звузиться світ,

І та, третя, поверне до чорних воріт.

 

На єдине молюсь:

Якщо гряне пора,

Поприходили б всі, кому зичу добра.

 

Всі, кого виглядаю,

Душею люблю,

Всі, з ким другу дорогу сьогодні ділю.

 

* * *

Я йшов кудись, я повертався звідкись,

Я всім і всюди роздавав свій час.

То знаним, то незнаним – і не бідкавсь

На те, що не даються дні в запас.

 

Як вмів, як міг – допомагав невдасі,

Забродив з головою в поговір.

Свій час я розкидав, як зерна птасі,

Що залетіла випадково в двір.

 

Незримі ниті гайнувань – снувались,

Намотувались дні на літ клубки.

А строфи недописані лишались

І пилом покривалися рядки.

 

Та я, між тим, не поспішав зітхати,

Бо знав: знайомі й незнайомі вмить

Мені пробачать марноті і трати…

Але от час… Чи він мені простить?

 


“Гримуля” у літературному музеї

У хмельницькому обласному літературому музеї відбулась презентація нового роману письменника-фантаста Артура Закордонця “Гримуля”. 

Полюбляєте жахастики а-ля Стівен Кінг? Тоді вам не пройти повз “Гримулю”! “Гримуля” – це українське “Воно” навиворіт. Це історія про дітей, але не для дітей. Про дітей та витворених ними монстрів.

 


Історія життя та боротьби Василя Стуса

     

10 жовтня цього року Хмельницьким обласним літературним музеєм спільно з Хмельницькою філією Донецького національного університету імені Василя Стуса та кафедрою теорії та методик суспільно-гуманітарних дисциплін Хмельницького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти організовано роботу Літературної вітальні «Коли не я – то хто?» до річниці з дня смерті Василя Стуса.


З вітальним словами виступили директор філії ДонНУ імені Василя Стуса, кандидат сільськогосподарських наук Леонід Прус та викладач Хмельницького ОІППО Олеся Місінкевич.


З далекого Ізраїлю прилетіло вітання учасникам зібрання від члена Спілки письменників Ізраїлю, Національної Спілки письменників України, Міжнародної гільдії письменників Валентини Чайковської, яка прочитала свій авторський вірш «Гулаг», присвячений творчості Василя Стуса.
Учасниками заходу були студенти Хмельницької філії ДонНУ імені Василя Стуса, учителі української мови та літератури Хмельницької області, учні НВК № 5 м. Хмельницького.
До Літературної вітальні було запрошено колишнього політв’язня, дисидента, очільника обласного товариства політичних в’язнів, репресованих і членів їхніх сімей, колишнього таборового побратима Стуса – Кузьму Івановича Матвіюка.


У виконанні барда Леоніда Мазура звучали пісні, зокрема, на слова Василя Стуса «Присмеркові сутінки опали»,

учні читали поезії Стуса;

думки щодо творчого та життєвого шляху Василя Стуса висловлювали студенти та учителі, зокрема, вчителька української мови та літератури Хмельницької ЗОШ І-ІІІ ст. ім. І. Огієнка Тетяна Поліщук тощо.


Підвів підсумки роботи Літературної вітальні директор КЗК «Хмельницький обласний літературний музей» Василь Горбатюк


У Слобідці-Шелехівській відбулися тридцяті Ахматовські читання

На чергових Ахматовських читаннях у день 130-річчя від дня народження поетеси Анни Андріївни Горенко (Ахматової) говорили не тільки про творчий і громадянський геній письменниці. Добре згадали і тих, хто досліджував і зберігав матеріали про життя і творчість одного з найвидатніших поетів півстолітньої епохи.  Щорічні  читання відбулися у музеї Анни Ахматової в селі Слобідка-Шелехівська, Деражнянського району. Рівно тридцять років тому він відкритий у колишній садибі Віктора й Ганни Вакарів, де тривалий час у своєї сестри мешкала мати поетеси Інна Еразмівна Горенко.

Із Поділлям рід Анни Ахматової пов’язав осідок представника старого руського роду Стогових Еразма Івановича. Після виходу у відставку начальник канцелярії жандармерії київського генерал-губернатора придбав помістя у Снітівці Летичівського повіту, а коли п’ятеро його доньок виростали, він їх одружував із заможними поміщиками по-сусідству, даючи багатий посаг за кожною. Інна переїхала до найстаршої зі своїх сестер Ганни Еразмівни після розлучення зі своїм другим чоловіком, інженером Андрієм Горенком.

У листах, щоденниках та в деяких віршах Анни Ахматової (прізвище своєї прабабусі татарки Ганни Ахматової молода поетеса взяла через те, що Андрій Горенко заборонив дочці підписувати поезію своїм) не раз згадується цей куточок Поділля. Вважається, що вона відвідувала Шелехове більш як півдесятка разів, починаючи з 1896 року. На разі музей та парк-пам’ятка займає гектар території із колишніх дев’ятнадцяти гектарів садиби Вакарів. Він межує зі старим цвинтарем, при вході на який збереглися могили подружжя Вакарів та Інни Еразмівни Горенко.

Після більшовицької революції велику садибу у Вакарів реквізували для потреб села. Оскільки вони не були деспотами для селян, шелехівці виділили їм для проживання лісовий будиночок на околиці. Узявши туди найнеобхідніше, Віктор і Ганна Вакарі роздали людям меблі, посуд та інше майно. Збережене ними, воно повернулося вже як експонати у кімнати колишньої садиби. І в комплексі з речами самої Анни Ахматової, які передали з утворенням музею в Слобідці-Шелехівській із Ленінграда, все це складає одну з найбагатших експозицій про поетесу.

Музейний комплекс у Слобідці-Шелехівській доповнює «петербурзький куточок»: біля першого в Україні погруддя Ахматової (скульптор – Віктор Зайко із Петербурга) встановлений ліхтар із улюбленого письменницею Петербурга і ковані лавки з Царського Села.

Із покладання квітів до могил Вакарів та Горенко розпочалися Ахматовські читання.

Тамара Міцінська під час літературно-мистецької композиції на Ахматівських читаннях згадала внесок ахматознавця музейника з Ленінграда Євгена Лінда, котрий зо двадцять разів приїжджав на Хмельниччину під час створення музею, щоразу привозячи матеріали в його експозицію. Сама їздила не раз у Ленінград, зупиняючись у нього з дружиною.

– А почалося все з відвідин Слобідки-Шелехівської групою деражнянських школярів із вчителькою Любов’ю Теленько. Побувавши у селі, яке відвідувала Анна Ахматова, вчителька повезла дітей на екскурсію в Леніград, де і познайомилася з Євгеном Ліндом, – розповіла Тамара Петрівна Міцінська. – Розпочата таким чином дослідницька робота й обернулася створенням музею до століття від дня народження поетеси зі світовим ім’ям.

Оргкомітет відзначення століття Ахматової в Україні очолювала Ліна Костенко. У дні відкриття музею, 25 червня 1989 року вона записала у книзі відгуків: «Спасибі людям, котрі допомогли Анні Ахматовій зустрітися зі своєю матір’ю у безсмерті, в українському селі Слобідка-Шелехівська».

Цього року основними учасниками Ахматівських читань у музеї письменниці традиційно стали члени обласної організації Національної спілки письменників України, літератори-дослідники, краєзнавці.

Гостями читань стали завідувачка бібліотеки імені Анни Ахматової в Києві Надія Шеремет і київська письменниця Міла Іванцова,

група письменників із Вінниці на чолі з Андрієм Стебелєвим.

За словами директора літературного музею Василя Горбатюка, заочним учасником цьогорічного заходу в Слобідці-Шелехівській є колектив літературно-меморіального музею Івана Франка на його батьківщині в Нагуєвичах, Івано-Франківської області.

– Наша спільна ідея – видання творів Івана Франка у перекладі на російську Анни Ахматової, – повідомив він.

Письменник Михайло Цимбалюк представив дослідження київського журналіста Віталія Селика про розташування колишньої Миколаївської церкви, у якій брали шлюб молоді поети Анна Горенко й Микола Гумільов.

Виступила вокальна група літмузею «Музея» котра із квартету розширилася до секстету,

тематичну виставку привезла у село Деражнянська центральна бібліотечна система.

– Наша бібліотека на Оболоні в Києві, поруч із Шевченковою «Хатою на Пріорці» також відкрилася в рік столітнього ювілею Анни Ахматової, тому й носить її ім’я, – сказала надія Шеремет. – Спочатку ми мали тільки літературу про Ахматову, її книги. Потім отримали копії документів, для використання у бібліотеці нам передали свої твори митці. Так і відкрився в 2011 році музей. Особистих речей поетеси ми не маємо, але витримуємо стилізацію під її час.

Міла Іванцова провела буквально телеміст із Ахматівських читань у Францію, де за заходом слідкували друзі, котрі не раз відвідували музей поетеси у Слобідці-Шелехівській.

Перед учасниками читань виступили також письменники Петро Маліш,

Микола Мачківський,

Неоніла Яніцька,

Любов Сердунич,

Андрій Стебелєв,

Олена Вітенко,

Тетяна Скомаровська,

Лариса Сичко,

Тетяна Яковенко.

– Я переконаний, що росіяни коли-не-коли пройдуть катарсис очищення від шовінізму, і саме постать Анни Ахматової стане містком і мовою порозуміння між нашими суспільствами, – заявив Андрій Стебелєв.

Після літературних читань і традиційної екскурсії експозиційними залами музею, яку провела його завідувачка Ніна Трубіцька, учасники читань вшанували причетних до створення музею. На сільському кладовищі вони поклали квіти до могил першої завідувачки музею Анни Ахматової Марії Іванівни Скорбатюк та дітей колишнього садівника Вакарів Дмитра Капітанчука, котрі доклали рук до збереження речей і передачі їх у музей.