ЗАЛИШАЙСЯ ВДОМА. Чорнобильська трагедія. Віталій Мацько.

24 квітня свій день народження святкує Віталій Петрович Мацько – український письменник, доктор філологічних наук, професор. Член Національної спілки письменників України (2000), Національної спілки журналістів (1984).

24 квітня для письменника стало не лише появою на світ, але напевне і прозріння та становлення себе як справжнього українця та патріота! Оскільки, 24 квітня 1989 року його викликали до Летичівського райвійськкомату, обмундирували й відправили ліквідовувати наслідки аварії на ЧАЕС.

У чорнобильській зоні перебував до 19 липня, поки не прийшла заміна. Період перебування Віталія Петровича в Чорнобильській зоні не аби як відзначився не лише на його здоров’ї, але і творчості. З його слів дізнаємося:

«Про перебування в Чорнобильській зоні, скажу, що в Хмельницькому 1992 року вийшла моя повість-есе «Вбите коріння», яка побудована на реальних фактах, побачених у зоні чорнобильського лиха, а також 1996 року надрукував невелику збірочку віршів «Зелений Мис» виключно на тему, якої торкаєтеся. Кого вона зацікавить, може перечитати. А про моє здоров’я Вам краще запитати у лікарів. Щороку доводиться лежати в лікарні, став гіпертоніком, і дня не живу без таблеток. Переніс мікроінфаркт, сьогодні докучає «пані» стенокардія. І саме тому важко говорити, що довелося пережити. Морально важко. Але не шкодую. Я дуже сильно люблю Україну, український народ, рідний край. І якби довелося ще раз пройти таке пекло, то, не роздумуючи, повторив би цей подвиг. Завжди треба ставити питання: якщо не я, то хто? З дитинства не звик ховатися за чужу спину. Моє кредо: добро творити й радість на землі. Творімо більше добра одне для одного, тоді й світ подобрішає [див. Рогожинська Г. І митець, і продавець, і за правду борець, або що ми знаємо про Віталія Мацька?. Подолянин. – 20 квітня, 2012].

В фондах нашого музею зберігається велика кількість матеріалів пов’язаних з літературною творчістю письменника.

Ще раз вітаємо Віталія Петровича з Днем народження та закликаємо всіх залишатися вдома!!!!!

Білий морок

 

Цвітуть сади. Брунькуються акації.

Квітує жито… О яка краса!

Природа підляга дезактивації,

Її не подаруєш на посаг.

Земля свята, сповита білим мороком,

Хворіє зримо. Чим допомогти?

Склика Чорнобиль всіх людей на толоку,

На поміч кличуть струменем дроти…

Земля батьків, колись ти гнала полчища

І яничар, і турків, і татар.

А ось тепер у рукотворнім вогнищі

Куди несеш свій атомний тягар?

Тяжіє атом над людськими долями,

Як меч Дамоклів, що чатує світ.

Нова планета кличе-манить зорями

Землян у гості, в космос, у політ…

Цвітуть сади. Брунькуються акації.

Зове людей Чорнобиль у біді.

Лікуєм землю-сад від радіації.

І я у кратері неспокою подій.

 

 

Зона

Тече сумирно річка Уж,

Сумують почорнілі гнізда.

І зайчик покидає кущ,

Та покида його запізно,

Бо з пекла вирвалась біда,

Людського розуму помилка,

Аж світ здригнувся, світ рида,

Що лине білий морок. Гірко

У душу скрапує сльоза,

Сльоза невичахлої вроди.

Тут філософія уся:

Людині сплачує природа.

 

 

 


ЗАЛИШАЙСЯ ВДОМА. Чорнобильська трагедія. Галина Панчук.

Чорнобильська трагедія велике горе для багатьох українських родин, яким на все життя чорним попелом закарбувалася в пам’яті дата «26». Кожна сім’я, яка на той час проживала або перебувала в місті Прип’ять має свою історію…як і родина нашої подільської письменниці ГАЛИНИ ПАНЧУК, якій двічі являлася дата 26 квітня …

Панчук Галина Степанівна народилася 19 липня 1953 року в с. Каймонове Усть-Кутського району Іркутської області Російської Федерації. Цікавими є її спогади:

«Волею долі я народилася на берегах могутньої річки Лєни. В Іркутську область батьки мої поїхали будувати залізницю. 19 липня 1953 року вони вже раділи моїй появі на світ. А за рік родина повернулася на рідну Хмельниччину: тата забирали до війська, а мама не хотіла залишатися на чужині. Сімейні перекази оповідають про те, як я мало не потонула у сибірській річці. Тому часто жартую, що вже в однорічному віці загартовувала себе, готуючись до життєвих випробувань, найтяжчим з яких стала чорнобильська трагедія».

Саме тому Галина Панчук з матірю переїхала на Хмельниччину в с. Гриців Шепетівського району. Там вона закінчила школу на вступила до Кам’янець-Подільського інституту. По закінченню інституту отримала направлення у м. Прип’ять. Працювала Галина Степанівна вчителем недовго, через хворобу була змушена перейти в Будинок культури, вела літературну студію.

З архівів аматорської студії «Прип’ять-Фільм», можна дізнатися про те, що за кілька днів до вибуху на ЧАЕС, Галина Панчук мала брати участь у виставі присвяченій Марині Цвєтаєвій, але не судилося….

26 квітня її життя змінилося назавжди… Через багато років всі її переживання, спогади виллються у збірки «Несезонний вирій» (1996),«Зозульчині черевички» (2002),«Голос вишні і бджоли» (2004), «Ескізи моєї душі» (2006).

Величезну роль у житті зіграли її батько, який зумів знайти правильний шлях автомобілем аби зберегти життя своєї Галини (оскільки на той час вона вже потребувала серйозного лікування), матір, яка у всьому підтримувала та допомагала її та донечка, яка давала її наснагу, силу на віру в себе. Саме так, втрьох їм вдалося вибратися з м. Припяті та вдруге повернутися до м. Гриців. На Хмельниччину.

Повернувшись на рідну землю вона багато працювала. Саме тут вона видала перші три збірки, була прийнята до НСПУ. Дуже часто згадувала в творах свою маму, яка любила вишивати та співати пісню:

«Посію я жито межи осокою,

Ой жаль мені буде доню за тобою…»

Хворіла…та мріяла, хоча б ще раз побачити м. Прип’ять. Але не судилося…

Фатальна дата «26 квітня», яка вдруге стала для неї вічністю, її серце перестало битися 26 квітня 2008 року…


Залишайся вдома. Чорнобильська трагедія.

Щороку, 26 квітня, весь світ згадує і вшановує пам’ять про загиблих. Події того дня стали однією з наймасштабніших трагедій для людства. Вибух, який зруйнував життя тисячам людей і утворив багатокілометрову зону відчуження, назавжди закарбувався в пам’яті не одного народу.

26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС пролунало два вибухи. Спалахнув реактор, в якому у той час знаходилося близько 200 т урану. Крізь зруйновану обшивку радіоактивні речовини вирвалися назовні, отруюючи усе живе навколо в радіусі багатьох кілометрів.

До ліквідації наслідків катастрофи було залучено загалом близько 240 тисяч рятувальників. Перші пожежники, які прибули гасити полум’я, не мали спеціальних засобів захисту, тому отримали високі, навіть смертельні, дози радіації.

Але саме завдяки вогнеборцям, які жертвували своїми життями, вдалося запобігти водневому вибуху, що міг відбутися, якби реактор продовжував палати. Згодом підрахували, що загальна радіація ізотопів, викинута тоді в повітря, була в 30 разів більшою, ніж під час вибуху атомної бомби в Хіросімі, і першими, хто відчув її на собі були працівники станції та рятівники.

Пожежники, які героїчно гасили полум'я на Чорнобильській АЕСПожежники, які героїчно гасили полум’я на Чорнобильській АЕС

Одразу після аварії було опромінено понад 8,5 мільйонів людей і забруднено 155 тисяч квадратних метрів територій. Навіть після того, як пожежу погасили, реактор ще кілька тижнів продовжував викидати неймовірну кількість радіації, доки його не засипали сумішшю піску, свинцю та бору.

Тим часом поки рятувальні служби боролися з безпосередніми наслідками катастрофи, решта населення ще й не здогадувались, наскільки страшна трагедія відбулася зовсім неподалік. Уряд СРСР старанно приховував аварію. Ніхто не організовував термінової евакуації, людей навпаки закликали не хвилюватися і продовжувати своє звичне життя, так ніби нічого й не трапилося.

Офіційне повідомлення про трагедію СРСР змусила зробити міжнародна спільнота, оскільки вже наступного після катастрофи дня у різних державах світу почали фіксувати аномальне підвищення радіації. Першою на сполох тоді забила Швеція.

Першого травня в Києві ще проводили масштабний парад, в якому брали участь тисячі людей, в той час, як рівень радіації там перевищував фоновий у кілька десятків разів. Усвідомивши масштаб трагедії, евакуацію все-таки розпочали. Людям говорили, що це тимчасовий захід і вони дуже швидко зможуть повернутися. Але більшість з них, насправді, назавжди залишали на отруєних територіях своє колишнє життя.

Чорнобильська катастрофаЇм забороняли брати практично будь-що, адже розуміли, що кожна з речей вже опромінена смертельною дозою радіації. Безліч домашніх улюбленців залишилися без господарів, кинуті віч-на-віч з жахливою катастрофою. З 30-кілометрової зони відчуження було вивезено 115 тисяч осіб. Згодом небезпечний реактор накрили бетонним саркофагом, який мав би запобігати подальшому забрудненню середовища.

Через 33 роки після аварії, з огляду на відсутність людей, на цій території утворився умовний заповідник. В чорнобильській зоні знайшла притулок безліч видів тварин та птахів, серед яких все частіше можна зустріти рідкісні види. І хоч територія ще не зовсім безпечна для постійного проживання, поодинокі люди починають на ній заселятися.

На сьогодні все.

ДО НОВИХ ПУБЛІКАЦІЙ.

ЗАЛИШАЙТЕСЬ ВДОМА.


Тепло і світло від багаття душі

Презентація книжки Галини Чумак «Осіннє багаття» відбулася в обласному літературному музеї. Автор – людина незвичайної долі, особливого складу характеру й душі. Філолог за освітою, вона тривалий час очолювала Донецький обласний художній музей. На її долю випали і трагічні події, пов’язані з окупацією московськими загарбниками Донецька, і шлях переселенки (нині вона мешкає під Києвом, працює в Національному художньому музеї).

– В деякому сенсі ця книжка – сповідь мого життя, бо відкритість та сповідальність є найхарактернішими рисами моєї творчості, – зізнається Галина Володимирівна.

Книга – а до неї входять і поетична, і прозова частини – сповнена щирістю, глибиною почуттів та оптимізмом, попри драматичний характер багатьох подій і явищ, змальованих у ній. Тому й зустріч була сповнена як переживаннями слухачів, так і хвилями світла й тепла, що заповнювали серця друзів, колег – усіх, кого зібрала в залі музею ця незвичайна зустріч.

 

Галина ЧУМАК

 

Перша тиша

 

Першу ніч висить над містом тиша.

Першу ніч не било, не гуло.

Тільки вітер кронами колише,

Наче вчора пекла й не було.

 

Наче й не було того страхіття,

Що приніс нам «братський руський мир»,

Того нелюдського лихоліття,

Де людина стала, наче звір.

 

Тиша… Тільки все одно не спиться…

У пітьмі суцільній ніч пливе…

І нічого вже давно не сниться, –

Раптом вибух тишу розірве?

 

Вибухне десь поряд чи у тебе,

Потім спалахне і загорить,

І засяє вся земля до неба,

І твоє життя зчорніє вмить.

 

Але ні, сьогодні інше діло.

Неймовірно тихо на землі!

І моє знесиленеє тіло

У ранковій засина імлі.

 


Конкурс визначив кращих

Хмельницький обласний літературний музей спільно з обласною організацією Національної спілки письменників України підбили підсумки обласного молодіжного літературного конкурсу, присвяченого 100-річчю з дня народження Герася Соколенка.

На церемонію оголошення його переможців були запрошені ті учасники конкурсу, творчість яких журі відзначило як кращу.

Голова журі конкурсу поетеса Ольга Ткач підбила загальні підсумки конкурсу, відзначила основні досягнення молодих літераторів. Директор літературного музею письменник Василь Горбатюк вручив переможцям конкурсу грамоти відділу молоді та спорту обласної держадміністрації, який виступав співучасником конкурсу.

Отже, переможцями обласного молодіжного літературного конкурсу, присвяченого 100-річчю з дня народження Герася Соколенка, стали:

 

Поезія, вікова група 15-20 років

І місце — Дарина Янчук

ІІ місце — Анжеліка Старицька 

ІІІ місце — Валерія Фещук , Аліна Чечіна 

 

Поезія, вікова група 21-35 років

І місце — Оксана Семенюк

ІІ місце — Вікторія Оліщук

ІІІ місце — Оксана Ткачук, Руслана Ставнічук, Леся Приліпко-Руснак

 

Проза, вікова група15-20 років

І пісце — Ірина Білик

ІІ місце — Ганна Сус 

ІІІ місце — Анна Мартиросян, Дмитро Алабугін

 

Проза,  вікова група 21-35 років

1 місце — не присуджено нікому

ІІ місце — Вікторія Оліщук, Олена Гончарук

ІІІ місце — Марія Дишкант, Катерина Холод

 

Особливі відзнаки в номінації «Гумор» здобули Валентина Особлюк  і Ганна Сус.

Журі також відзначило перспективність творчості Ганни Помаранської, Анастасії Підганюк, Марини Ількової, Мар’яни Христик.

Продовженням заходу став творчий семінар, на якому учасники конкурсу прочитали свої твори, почули судження про них письменників – членів журі, а також своїх ровесників.

Розширений семінар літературної молоді Хмельниччини заплановано провести в серпні. До участі в ньому запрошуються учасники щойно завершеного молодіжного конкурсу, а також усі юнаки та дівчата, які пробують свої сили в літературі.


«А сотню вже зустріли небеса…»

20 лютого, в день, коли вся Україна вшановувала тих, хто залишив своє життя на Майдані, в Хмельницькому обласному літературному музеї відбувся літературний вечір пам’яті «А сотню вже зустріли небеса». Перед тим, як послухати твори поетів, що писалися у ті неспокійні дні, присутні учні 8-В класу Хмельницького ліцею № 17 та літератори зібралися біля одного із експозиційних комплексів музею, який присвячений тим кривавим подіям і має досить символічну назву «Герої не вмирають… Вони живуть у Пам’яті, у Слові». Директор установи Василь Горбатюк розповів про твори представлених в експозиції письменників, присвячені подіям на Мадані.

Згодом присутні перейшли в інший зал, де під палахкотіння свічки хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх загиблих на Майдані.

Аби ще раз нагадати про події 2014-го, було продемонстровано відео «Небесна сотня. Хронологія подій 20 лютого 2014 р.», дивлячись яке кожен з присутніх знову і знову переживав той страшний день.

 Після цього слово взяли письменники, члени обласної організації НСПУ Неоніла Яніцька та Ростислав Балема. Їх філософсько-патріотична лірика дала можливість відчути, що творилося в серці авторів, коли вони писали до болю глибокі рядки.

Не ридайте за нами, благаємо вас, не тужіте!..

Нам не згоїть серця тихий сум поминальних пісень.

Обіцяйте лише, що ми зможем за вас порадіти,

Й не зведуться на прах наш Майдан і останній наш день.

(Ростислав Балема).

Присутні переглянули відео, яке викликало сльози у кожного, – «Діти Небесної Сотні. Слова тих, чиї батьки загинули на Майдані». З екрану до присутніх учнів зверталися їхні однолітки, які назавжди втратили своїх батьків, які, як сказав один із дітей: «Віддали дуже багато, віддали найріднішу людину…»

Журналістка Станіслава Старостіна видала книгу «Увійшли у безсмертя. Книга пам’яті Героїв Небесної Сотні і воїнів АТО Хмельниччини», яка написана із розповідей і спогадів рідних загиблих, бойових побратимів, друзів. Саме це видання авторка представила присутнім та розповіла про кожного Героя із нашого краю.

А завершився літературний вечір пам’яті піснею-закликом «Прокидайся», яка наче світлий промінь спалахнула серед захмареного неба, давши заклик до боротьби за волю України, надію на те, що все у нас буде добре.  

 

 


“ЗОЗУЛЬЧИНІ ЧЕРЕВИЧКИ ” ГАЛИНИ ПАНЧУК

18 лютого в нашому музеї відбулася презентація книги Галини Панчук «Зозульчині черевички», яка надрукована за кошти, передбачені Програмою підтримки книговидання місцевих авторів та популяризації української книги у м. Хмельницький за сприяння Хмельницької міської ради. 

На презентації були присутні учні 3-Б класу Хмельницького колегіуму ім. В. Козубняка з класним керівником І. В. Козубняк та батьками учнів.

На заході учні брали активну участь в обговорені книги, читали вірші, досліджували сторінки життя письменниці. Під піднесеними враженнями у дітей виникло бажання створити книгу поезій Г. Панчук зі своїм художнім оформленням та популяризувати її серед учнів своєї школи. 


Присутні отримали масу задоволення та позитивних вражень!!!


ПРЕЗЕНТАЦІЯ РОМАНУ «ВИГНАНІ З РАЮ» В. ГОРБАТЮКА ВЖЕ ВІДБУЛАСЬ!!!!

30 січня у Хмельницькому обласному літературному музеї вперше відбулося знайомство учнів Хмельницького спеціалізованого ліцею-інтернату поглибленої підготовки в галузі науки, членів Національної спілки письменників України, Хмельницького обласного осередку Спілки поляків України, працівників бібліотек та шанувальників творчості В. Горбатюка з довгоочікуваною книгою «Вигнані з Раю».

Роман В. Горбатюка охоплює події від ХІХ століття до нашого часу. Саме на історично-ментальній пам’яті та пориві почуттів, крізь призму дослідження родинних коренів Бжевських автор у романі «Вигнані з Раю» представляє усі найколоритніші особливості художньо-документальної прози, які пов’язані із репресіями проти польського та українського населення села Гнатівці на Поділлі та в Україні загалом у ході чекістської операції проти так званої ПОВ.

У своєму творі автор не вдається до надмірного дидактизму, тобто змалювання історичних подій, або виокремлення певної родини, з метою наукового вивчення, а шукає таких форм подачі матеріалу (нерідко запозичуючи їх із жанрової літератури – детективу, пригодницького роману), які б утримували оптимальний баланс між серйозним змістом і цікавою, а головне – правдоподібною захопливою розповіддю.

Своєрідну атмосферу на заході доповнив музичний супровід студентів  Хмельницького музичного коледжу ім.  В. Заремби Д. Чорного, О. Батрун, Д. Сікори, які виконали твори польського композитора Ф. Шопена.

На презентації вирували почуття, дискусії, активне обговорення, яке не залишило байдужим нікого.


ЯКІВ ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ – ОРЕЛ – ГЕРОЙ – ПОВСТАНЕЦЬ

Гальчевський Яків.jpg

У рамках святкування 125-річчя від дня народження Якова Васильовича Гальчевського Хмельницький обласний літературний музей спільно з Управлінням молоді та спорту Хмельницької облдержадміністрації видали довідково-бібліографічний покажчик «Яків Гальчевський – Орел – Герой – Повстанець» присвячений цій непересічній постаті для популяризації особистості та можливості вивчення та дослідження маловідомих фактів з життя військового діяча, учасника повстанського руху в Україні, громадського діяча, вчителя, письменника.

На изображении может находиться: 1 человек, текст

Довідково-бібліографічне видання пропонує найповнішу нині джерельну базу і стосується творчості та життя Я. Гальчевського. Бібліографічні джерела систематизовані та представлені у  вигляді «Хронік життєвого і визвольного шляху», «Бібліографії праць Я. В. Гальчевського», та окреслення певних публіцистичних праць, надрукованих в періодичних виданнях і збірниках «Про Я. В. Гальчевського». Крім того видання вміщує інформацію про імена лауреатів премій. На особливу увагу заслуговує розділ «З посвятою героєві».

Народився Яків Васильович Гальчевський 22 жовтня 1894 року в с. Гута Літинська Літинського повіту (нині С. Малинівка Літинського району Вінницької області). У 1913 році закінчив учительську школу в с. Майдан Курилівський (нині Кам’янка Літинського р-ну), отримав призначення в школу с. Сахни Летичівського повіту. Наступного року призваний до царської армії. У 1915 р. закінчив Житомирську школу прапорщиків, бере участь у боях Першої світової війни, дослужився до офіцерського звання штабс-капітана. З 1918 року завідувач школи в с. Брусленів Літинського повіту. Наступного року активує свою підпільну повстанську діяльність у тилу. У 1922 році його оберають комендантом новоствореної Подільської повстанської групи. Особливого впливу його загони мають на містечка Літин, Летичів, Бар, Віньківці та інші населені пункти сучасної Вінницької та Хмельницької області. Проти Подільської повстанської групи отамана Гальчевського більшовики зосередили понад 50 тисяч бійців регулярної Червоної Армії. Загін зазнав серйозної поразки та перейшов польський кордон. Через кілька років Я. Гальчевський повертається в Україну та потрапляє у засідку. У 1925 році змінивши прізвище на Войнаровський, працює у контррозвідці Державного центру УНР з підготовки антибільшовицьких агентів, які посилалися до Радянської України, потаємно продовжує свою діяльність. Під псевдонімом Яків Правобережець друкується в українських часописах: газета «Діло», «Віснику», Дмитра Донцова. З 1939 командир батальону «Бронниця» 14-го полку. У Кракові 1941 року були видані його мемуари «Проти червоних окупантів». 22 березня 1943 року загинув у бою з підрозділом польських бойовиків АК в с. Переселовичі (Польща), похований у м. Губешів, його могина не збереглася.

 

Меморіальна плита на пам’ять про подільських козаків-повстанців. 2007 р.

 

Як зазначав сам Я. Гальчевський «Повстанчих отаманів цінують лише в часі боїв». На багато років його постать забулася, загубилася у в’юнкому вихорі часопростору…

Перша публікація про Я. Гальчевського була 15-21 листопада 1992 року у загальноукраїнському виданні (газета «Західна Україна», нарис Б. Теленька «Нескорене Поділля: легенда отамана Гальчевського»). Постать  отамана Орла набула значного резонансу та у 1995 році Хмельницькою республіканською організацією Української Республіканської партії засновано премію імені Якова Гальчевського «За сподвижництво у державотворенні».

Досить часто постать Я. Гальчевського присутня в якості літературного героя у творчості  письменників-подолян. У поемі М. Стрельбицького звучать рядки:

«…Але ж було: Гальчевського орли

Звідсіль довсюд летіли, досягали,

його самого лиш Орлом взивали,

ні долів, ні судьби не прокляли…»

Крім того, починаючи з шостої оповіді повісті-поеми А. Ненцінського «А за річкою – Руда » виринає постать Я. Гальчевського.

Ніхто не робив йому реклами і не співав діферамбів: ані уряд УНР, ні міністр військових справ не визнавали йому посмертно ранги генерала: ніхто не називає його вождем, не розповсюджує погрудь  та портретів. Але не зважаючи на це, «Слава його імені житиме вічно в серцях хоробрих, мовчазних і вірних»…

 

 

 

 

 

 

 

 


Поетичний круглий стіл

       

На поетичній ноті відбулась зустріч хмельницьких письменників – членів НСПУ. Перша у новому році. Традиційно – в обласному літературному музеї. Обов’язковою умовою були: веселий настрій, сонячний усміх, мудре і дотепне слово.

Поети Анатолій Ненцінський, Михайло Цимбалюк, Віталій Міхалевський, Ніна Шмурикова, Микола Мачківський, Неоніла Яніцька, Ольга Ткач, Ельвіра Молдован, Ростислав Балема, Йосип Осецький, Петро Савчук ділилися з колегами творчими набутками, а на підтвердження – читали найкращий вірш (насправді два-три), написані упродовж минулого року.

          Звучали поезії різної тематики: патріотичні твори, філософські, ліричні, гумористичні. Це саме та форма спілкування, коли слово, заряджене енергетикою автора, відлунює в серцях і душах однодумців, соратників по перу.

«Такий формат зустрічей з колективом НСПУ виправдав себе, тож вони проводитимуться і надалі» –  наголосив директор Хмельницького обласного літературного музею, письменник Василь Горбатюк.

 Назавжди запам’ятається творчий захід Ельвірі Молдован – голова обласної ОО  НСПУ Петро Маліш урочисто вручив їй спілчанський квиток.

Нинішній рік – ювілейний для хмельницьких письменників. У березні ОО НСПУ відзначатиме 40-й ювілей з часу заснування Спілки письменників.   

«Перша творча зустріч поетів – це заділ на весь рік, – зазначив у своєму виступі Петро Маліш. –  Нехай він буде багатим на приємні та радісні події, вагомі творчі здобутки, освячені справжнім Словом».