«Там мій рідний край!»

urininyak1_m

Заспівай мені, заграй

Про коханий рідний край –

Там пісень співала мати,

Був я друзями багатий, –

Там мій рідний край!

        Так іще 1962 року в Лос-Анжелесі писав відомий в українській діаспорі США письменник, літературознавець, журналіст Анатоль Юриняк. З цього вірша у Копачівській сільській бібліотеці Деражнянського району розпочалась літературна зустріч, присвячена 120-річчю від дня народження видатного земляка, який писав під таким псевдонімом. Майже півстоліття проживав за океаном під зміненим ім’ям Юрій Богданович Кошельняк.

       Справжнє ж прізвище його – Юхим Павлович Кошельник. Про це свідчить копія метричного запису Свято-Покровської церкви про народжених у селі Копачівка Летичівського повіту, знайдена в Державному архіві Хмельницької області директором обласного літературного музею письменником Василем Горбатюком: «25 грудня 1897 року в селянина села Копачівка Павла Йосиповича Кошельника і законної дружини його Варвари Йосипівни, обоє православного віросповідання, народився син Євфімій».

       Вдалося розшукати й документи, що засвідчують навчання Юхима Кошельника в Приворотському духовному училищі, Подільській духовні семінарії, в Кам’янець-Подільському державному українському університеті, про вчителювання його в школах Меджибожа, рідної Копачівки, Лянцкоруня (нинішньої Зарічанки Чемеровецького району… Згодом переїхав на Київщину, де теж працював у школах, з 1929 року навчався у Київському інституті професійної освіти (колишній Київський університет імені Святого Володимира, нинішній університет імені Т. Г. Шевченка). Бажаючи викладати у вищій школі, він вступив до аспірантури, але, діставши посаду викладача української мови в Медичному інституті та Державних курсах українознавства, аспірантури не закінчив. 1940 року зголосився на педагогічну працю в Північній Буковині, тоді зайнятій радянськими військами. Там і застала його Друга світова війна, звідти знову проліг його шлях у Проскурів, у рідну Копачівку…

134б

На фото: Анатоль Юриняк (Юрій Кошельняк) в США;

Юхим Кошельник-семінарист із сестрами Ганною,  Олександрою (стоїть), Анастасією з донькою Євдокією на руках (майбутньою матір’ю Ольги та Ніни Дзюбів), її чоловіком Андрієм Бугаєнком і їхнім сином Іваном (1916 рік).

    Під час німецької окупації Юхим Кошельник працював начальним редактором газети «Український голос» у м. Проскурів (нині м. Хмельницький), газети “Подолянин” (м. Кам’янець-Подільський).

       Після війни Юхим Кошельник опинився у Сполучених Штатах Америки, багато публікувався у різних газетах і журналах (“Українські вісті”, “Свобода”, “Народна воля”, “Українське життя”, “Український Прометей”, “Овид” та ін.), видав книги “Літературний твір і його автор”, “Творчі компоненти літературного твору”, “Літературні жанри – повісті, поеми і драми”, “Критичним пером”, “Літературознавство”, “Камікадзе падає сам”, “На далеких шляхах”, “Справжня наречена”, “Людям і собі” (поезії) тощо.

     В Україні видавництво “Смолоскип” перевидало першу частину “Літературознавства” Анатоля Юриняка – “Літературні жанри малої форми” (1996 р.). Але він її вже не тримав у руках – помер 23 лютого 1996 року.

  Спадщина Юхима Кошельника (Анатоля Юриняка) повертається в рідне село. Не книгами, бо тут їх не мають, а поки що поодинокими публікаціями, розшуканими по різних періодичних виданнях, дослідженнями його життєвого шляху, архівними документами. Усе це й стало матеріалом для створення в Копачівській сільській бібліотеці музею поки що не дуже відомого односельцям земляка.

       Під час літературної зустрічі, присвяченій 120-річному ювілею Кошельника-Юриняка, про життєвий шлях письменника розповіла завідуюча сільською бібліотекою Світлана Вишнівська.

25396080_1745879732130808_2217541985368184778_n

   Вчителі місцевої школи Галина Сунік і Наталія Бондар прочитали вірші поета.

25443100_1745879125464202_1090106398798812662_n

      Директор Хмельницького обласного літературного музею письменник Василь Горбатюк повідав, як розшукував матеріали про письменника в архівах та бібліотеках.

25550382_1745878155464299_1011935589504514344_n

      Директор Деражнянської центральної районної бібліотеки Юлії Стецюк поділилася планами роботи щодо донесення творів Анатоля Юриняка (Ю. Кошельника) до земляків. Особливо схвальну підтримку одержав її задум про видання книги з біографією та творами письменника.

25508204_1745879495464165_2168036105570476232_n


Під знаком 2017 року

   2017 рік виявився досить плідним для Хмельницького обласного літературного музею. Різнотематичні музейні уроки, екскурсії, зустрічі з письменниками, наради, семінари, творчі конкурси для молоді, відвідування малих батьківщин митців, яких сьогодні, на жаль, уже немає з нами, встановлення та підтримка зв’язків із закордонними авторами, видання книг місцевих словотворців – все це та багато чого іншого відбувалося упродовж дванадцяти місяців.

     Ще раз підсумувати усе проведене, пригадати те, що залишило приємні спогади у році, що минає, розповісти про свої досягнення мали можливість працівники музею та письменники, які зібралися в закладі культури.

      – Рік познайомив нас із багатьма прекрасними людьми, які сьогодні вже стали нашими друзями, – відзначила заступник директора закладу Людмила Данилюк, яка вела захід. – Ось, наприклад, Міхась Скобла – письменник та дослідник літератури з Білорусі; Володимир Білінський – історик, автор відомих книг «Москва Ординська», «Країна Моксель, або Московія», «Україна-Русь», родом із станції Дунаївці; Микола Білокопитов і Вікторія Сироватко із Запоріжжя, котрі брали участь у літературному фестивалі «Зернослово», що проводився на Білогірщині, та багато інших.

      Присутні на святі підбиття підсумків ще раз розповіли про нововидані книги (П. Маліш «Безкровний серпень», В. Мацько «Українська література: людина-світ-час», В. Горбатюк «Кринична вода», А. Ненцінський «А за річкою – Руда», М. Мачківський «З рідної хати», М. Цимбалюк «Протокольний нокдаун», Л. Весела «Між ріками і Богом», Н. Шмурікова-Гаврилюк «Кобзареві квіти»), декламували свою поезію, уривки із драматичних та дитячих творів (В. Міхалевський, Н. Шмурікова-Гаврилюк). Немало подільських авторів цьогоріч отримали премії чи державні відзнаки, про що теж охоче поділилися, зокрема, В. Мацько розповів про свій творчий ужинок (всеукраїнська премія ім. І. Огієнка та міська – ім. Б. Хмельницького), В. Горбатюк (всеукраїнська премія «Благовіст»), М. Цимбалюк (міська премія ім. Б. Хмельницького), М. Мачківський став лауреатом конкурсу «Українська мова – мова єднання в Одесі  та ін.

PC210206

PC210203

PC210213

PC210194

PC210207

      На заході виступили претенденти до Національної спілки письменників України Артур Закордонець та Оксана Скоц.

PC210215

PC210210

    Людмила Миколаївна також коротко охарактеризувала найбільші зимові свята, які вже відзначили українці – Андрія, Св. Миколая, Катерини, Варвари. Аби ще раз пройнятися їхнім відлунням, вокальна група «Музея» виконала ряд новорічно-різдвяних пісень.

PC210199

      У теплій  атмосфері промайнула двогодинна зустріч, як одна мить.

PC210197 PC210231 PC210233


Подорож на Буковину

       25075094_1732226373494777_8353330621139729203_o

        Пошукам матеріалів про письменників-земляків присвятив поїздку на Буковину директор Хмельницького обласного літературного музею Василь Горбатюк. Адже тут свого часу жили і працювали вихідці з Хмельниччини Юхим Кошельник (літературний псевдонім Анатоль Юриняк), Володимир Бабляк, Віктор Зубар, Віктор Кушнір, Іван Гришин-Грищук, Михайло Крилатий, поет-пісняр Микола Кутень, фольклорист Іван Безручко…

         У селі Берегомет поблизу Вижниці в 1940-1941 роках працював учителем Харитон Бородай (літературний псевдонім Ярема Байрак). Його життєва дорога поєднала Полтавщину, звідки він родом, Буковину, а також Хмельниччину. Адже в 1942-1944 роках він жив і працював у газеті «Подолянин» в Кам’янці-Подільському. Тому постать цього письменника, його романтичне кохання з місцевою вчителькою Мирославою Копачук і трагічна загибель у Румунії (1944 р.), його поетична і прозова творчість (збірка «Стривожені зорі») посідали особливе місце в розмовах з Василем Горбатюком під час зустрічей у Вижницькій районній та Берегометській сільській бібліотеках.

       З цікавістю учасники зустрічей знайомилися і з творчістю самого Василя Горбатюка – автора півтора десятка книг прози, члена Національної спілки письменників України, поєднанням його творчої праці з обов’язками директора літературного музею

25075035_1732226773494737_5570721752421359809_o 25075123_1732226946828053_360315796286657038_o

25151846_1732227073494707_8383888710595260337_n

 25300006_1732228553494559_4490316254043541295_o 25311039_1732228420161239_9017467134151859288_o 25352278_1732227120161369_1600192707094679702_o


15 Х 4

      Науково-популярний лекторий 15х4 відбувся у Хмельницькому обласному літературному музеї. Це був передноворічний захід з більш легкими та розважальними лекціями ніж зазвичай, присвячений мультсеріалам, героям мультфільмів та коміксів.

1. 15 хвилин про мультсеріал South Park – Світлана Баранова
2. 15 хвилин про мультсеріал Rick and Morty – Микола Палига
3. 15 хвилин про мультфільм “Жив був пес” – Олександр Ковтун
4. 15 хвилин про супергероїв коміксів – Айя Свідерська

анеаени-1анегакнмени-1верени-1 5454и-1

Що таке 15х4?

     15х4 – це рух молодих вчених і популяризаторів науки. Вони хочуть, щоб люди виступали і ділилися знаннями.

       15х4 – це формат відкритих науково-популярних лекторіїв. Їх заходи – 4 доповіді по 15 хвилин на різні теми. Після кожного виступу слухачі мають можливість обговорити з доповідачем цікаві для них питання. Між 2 і 3 лекціями – пауза для спілкування і чаювання.

       Всі заходи безкоштовні, організовуються і проводяться волонтерами. Всі лекції записуються і публікуються на офіційному YouTube-каналі спільноти і сайті 15х4.org

Основна мета руху –

популяризація наукових знань задля підвищення загальної освіченості суспільства.

Завдання:

    1) Сформувати спільноту людей, яких об’єднує інтерес до науки, бажання ділитися своїми знаннями засобом просвітницьких лекторіїв.

       2) Створити платформу, де кожен бажаючий зможе донести та отримати наукові знання та ідеї у популярній захоплюючій формі, розвинути навички публічних виступів.

      3) Актуалізувати проблеми сучасного суспільства в контексті наукового дискурсу

    4) Утвердити авторитет наукових знань, на противагу поширеним в суспільстві ненауковим або псевдонауковим уявленням про навколишню дійсність.

   5) Створити можливості для продуктивного і здорового дозвілля молоді у Хмельницькому.

Як стати лектором?

      Лекторій відкритий для всіх – незалежно від наукового ступеня та досвіду читання лекцій. Працювати з тими, хто раніше не виступав – одна з головних місій проекту.

      Перед івентами збираються на репетиції. Це потрібно, щоб доповідь і презентація були кращими, коротшими і цікавішими. Також на репетиціях можна порадитися, як скоригувати тему або взяти більше часу на підготовку.

Як стати волонтером?

    Лекторії 15х4 робляться силами волонтерів – лекторів, організаторів, техпідтримки. Якщо ти вмієш знімати і монтувати відео, фотографувати, вести сторінки в соцмережах, писати тексти, організовувати події, легко спілкуєшся з новими людьми і просто хочеш  допомогти – пиши сюди:

15х4khm@gmail.com або дзвони:

0687333697 (Дмитро).



Події, що змінили нас

    Революція Гідності і Свободи глибоким шрамом врізалася в тіло України. Три роки минуло… А у нас відчуття, наче все це було лише вчора…

      Вкотре пройнялися подіями на Майдані, хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих студенти і викладачі, поети і прозаїки, журналісти і фотографи, які завітали в обласний літературний музей 21 листопада. У День Гідності і Свободи тут відбулися молодіжні поетичні читання під назвою «Події, що змінили нас». Проводився захід спільно з управлінням молоді та спорту Хмельницької облдержадміністрації.

PB210761

      Впевнено і відверто, з величезним патріотизмом у серці розпочав захід студентський літературний театр «Глорія» (керівник – Коваль Т. П.) Хмельницького національного університету – літературно-музичною композицією «Плакала калина». Яскраві вишиванки, червоне намисто, калина у руках ще більше підкреслювали кожний продекламований вірш, заспівану пісню.

PB210757

PB210760

PB210769 PB210760

    Супроводжували літературні читання світлини молодого талановитого фотомайстра Сергія Аніськова.

PB210771

      Директор музею Василь Горбатюк, розпочинаючи поетичні читання, наголосив, що слово – це наймогутніша зброя, яка є актуальною завжди. Словом можна підтримати, вселити надію у серце, мотивувати, що і робили письменники, члени НСПУ Ніна Шмурикова-Гаврилюк,

PB210763

Віталій Міхалевский

PB210765

та автори-початківці Міла Романюк,

PB210774

Альона Радецька,

PB210770

Андрій Горбатюк.

PB210772

     Цикл поезій, присвячених подіям на Майдані, прочитала Людмила Весела.

PB210776

     Також того дня звучала поезія Ростислава Балеми та Олени Іськової-Миклащук, пройнята болем і радістю водночас, вірою у світле і чисте майбутнє.

     На оптимістичній ноті завершились поетичні читання. У кожного в душі запалала іскра сподівання на те, що все-таки настане мир в Україні і ще будуть ясні світанки та спокійний захід сонця у нашій країні.

PB210780

       А підсумком поетичних читань стане поетична збірка Людмили Веселої, в якій висвітлено душевні переживання з приводу подій на Майдані та вболівання за кращу долю України. Книга вийде за фінансової підтримки управління молоді та спорту облдержадміністрації.


Дослідник правдивої історії з Дунаєвеччини

        Ім’я  Володимра Білінського добре відоме історикам сучасної доби. Адже він у своїх глибоких і детальних дослідженнях подає реальні факти історії, оперті на літописні матеріали. Прибравши з описового каркасу російської історії очевидні вигадки, Володимир Броніславович викладає її в іншому вигляді, розвінчуючи московські міфи, доводячи, що Московський улус був у складі Золотої Орди. Свого часу історична повість Білінського  «Країна Моксель,  або Московія» справила на читачів величезне враження, розставивши на місця шматочки попередніх випадкових знань

     В. Білінський народився на станції Дунаївці 1936 року.  За розподілом працював у Казахстані з 1959 по 1996 роки. Під його керівництвом зведено безліч мостів по всьому колишньому радянському Союзу.  В 1999 р. повернувся в Україну, мешкає в Києві. 2011 р. – за книгу «Країна Моксель, або Московія» (тритомник) став лауреатом премії ім.. І. Франка в галузі інформаційної діяльності у номінації «За найкращу наукову роботу в інформаційній сфері».

    І ось минулого тижня обласний  літературний музей організував цикл зустрічей  з В. Білінським: у самому музеї, в бібліотеці Хмельницького університету управління і права,  а також на отчій землі письменника – на станції Дунаївці.

     IMG_3371

     Хлібом-сіллю зустріли шанованого гостя школярі місцевої школи, а також голова Дунаєвецької селищної ОТГ Антон Камінський, секретар Віталій Радецький, директор школи Віктор Богуш.

IMG_3346

      А прибув В. Білінський у супроводі голови Хмельницької обласної організації НСПУ Петра Маліша та  директора обласного літературного музею Василя Горбатюка. Гість був приємно вражений  не тільки теплим прийомом, а й тим, у якому чудовому стані перебуває як селище в цілому, так і школа зокрема.

IMG_3360

       Затишний актовий зал школи зібрав не тільки учнівську  і педагогічну родини, а й усіх бажаючих. У ході зустрічі В. Горбатюк та П. Маліш наголосили на тому, який величезний пласт історії дослідив В. Білінський, доносячи правду до сучасних поколінь, і ці факти великою мірою перевертають нашу свідомість. Також гості передали для шкільної бібліотеки добірку книг хмельницьких авторів.

IMG_3356

        В. Білінський – людина  енциклопедичних знань. Він чимало розповів про свою роботу  над архівними матеріалами, про те, як  важко було добратися до потрібної літератури, іноді тижнями і місяцями (!)  чекаючи якоїсь певної книги. Багато літератури було просто вилучено з національних фондів через заборону їх радянською владою. Немало з таких раритетних   і, без перебільшення, безцінних книг дивом виявилися в домашніх архівах бібліотечних «старожилів», котрі таким чином зберегли книги від знищення. Саме на основі таких джерел  В. Білінський доводить, що відомі російські імперські історики (Карамзін, Соловйов,  Ключевський) створили міфологію великоросійської держави. А книги-дослідження  Володимира Броніславовича  дають можливість  дізнатися причини  замовчування і викривлення правди офіційною радянською історіографією про московитів і Московське князівство.  Свого часу книги «Москва Ординська» та «Україна-Русь»  стали бестселерами.

IMG_3350

«Переосмислення історії є дуже важливим у всі часи, – зазначив В. Білінський. – А найбільше щастя в тому, щоб наша батьківщина була по-справжньому вільною серед імперій, якими  завжди були Польща і Росія. Цю просту і важливу істину я по-справжньому зрозумів лише на схилі років». Багато про що розповів ще гість, адже на довгому життєвому шляху здобув багатий досвід спілкування з різними людьми колишнього Радянського Союзу. А ще розповів про творчі плани – книгу «Білі журавлі», яка зараз готується до друку, і писав він її з з особливою любов’ю до рідної  землі, адже у книзі буде йти мова про події на рідній станції Дунаївці. А голова ОТГ А. Камінський, у свою чергу, пообіцяв закупити комплекти  книг  В. Білінського для кожної шкільної і сільської бібліотеки  селищної ОТГ.

На закінчення зустрічі звучала щира пісня у виконанні 11-класниць Вікторії Слободянюк, Марії Антонюк та Дарії Грушкевич

IMG_3359


Годованець Микита Павлович

   Кн-2650 Ф-261

        Годованець Микита Павлович (1893-1974) народився в селі Вікнина (сьогодні село Гайворонського р-ну Кропивницької обл.) в селянській родині. Після закінчення двокласної вчительської школи, довгий час працював народним учителем. Ще на шкільній лаві почав віршувати. Ранні виступи Микити Годованця в періодичній пресі припадають на 1913 рік. В наступному його сатиричні твори та лірика друкуються в Київському журналі «Маяк» та в інших виданнях.

        Копітка робота у Микити Павловича над байкою розпочалася 1920 року. Він працює над оригінальними творами, успішно перекладає  байки, пісні поета Дем’яна Бєдного. Друкується в Кам’янець-Подільській періодиці, виступає на сторінках столичних видань.

     Політвідділ 41-ї стрілецької дивізії Червоної Армії видав окремими виданнями у перекладі Микити Годованця книгу Д. Бєдного «Байки і пісні». Це і стало виходом Годованця у велику літературу. З 1927 року Микита Павлович переходить на журналістську роботу, працює в редакціях провінційних і столичних газет, журналів. Основним і улюбленим жанром стає байка. Перша його книжка байок «Незаможник Клим» вийшла у Вінниці в 1927 році. Наступними були збірки байок «Про добробут і культуру» (1928), «Парася на парастасі» (1929), «Будяки», «Довгоносик», «У колективі» (1930), «Трактор і рало» (1931), «Байки» (1932).

      В 1937 році Микита Годованець видає в перекладі на українську мову казку російського письменника Олексія Толстого «Золотий ключик або пригоди Буратіно». Цим завершується перший довоєнний період творчості байкаря.

      У 1937 році був безвинно репресований, десять років провів у ГУЛАГівських концтаборах. Звільнений у 1947-му. Але з родиною, яка проживала у Кам’янці-Подільському, зійтися не зміг. Лише у 1954 році офіційні власті дозволили переїхати на Поділля і поселитися у місті над Смотричем.

      Минули роки, та ще і тепер від слів «сталінські репресії 1937-го» стає моторошно. Скільки тільки душ було загублено і в основному не пересічного люду. Микита Павлович один із тих небагатьох, кому пощастило вижити.

        Частим гостем обласного літературного музею бував Дмитро Михайлович Брилінський, нині уже покійний. Був гарним, досвідченим педагогом, краєзнавцем, літератором. Його і Микиту Годованця єднали теплі, дружні стосунки. Підтвердженням цього є їхнє листування. Брилінський присвятив Микиті Годованцю такі рядки вірша:

Микиті Годованцю

У художньому Ви царстві

Перший з королів,

Справжній майстер у байкарстві

З-поміж байкарів.

Шана Вам, наш патріарху,

За врожай байок.

Вічно хай же Ваша арфа

Тішить нас, діток!

     Під час однієї з зустрічей, коли Брилінський провідував Микиту Павловича, зайшла розмова про репресії, Колиму. Годованець розповів Дмитру Михайловичу про одну з історій, яка трапилася з ним на засланні.

         Брилінський вперше у 1994 році поділився цією розповіддю зі мною.

     «Після сніданку колона в’язнів простувала на лісоповал. Доводилось іти з добрий десяток кілометрів. Поверталися до табору вечірньої пори. Бараки табору не було огороджено. За дві сотні кілометрів, а може, і більше, – жодного людського житла. Знеможені, хворі люди і втікати не могли. Політв’язні намагалися триматися разом, навіть організували нелегальну пошту. Зверталися до Йосипа Сталіна із проханням про помилування. Одних привозили, інших відправляли. Так працювала і пошта в’язнів. Микита Павлович листа також написав і відправив. Йшли дні за днями. Настала зима із сорокаградусними морозами. В’язні все одно ходили на роботу. Багато немічних падали по дорозі і замерзали. Допомоги не було звідки чекати. У Годованця було хворе серце. Ноги розпухли. Ходити було важко. Одного разу, як завжди, колона вирушила на роботу. В’язнів супроводжували конвоїри із собаками. Відійшли від бараків з кілометр, а може, і далі. Микиті Павловичу стало зле. Він упав. Через нього переступали і колона рухалася далі. Допомога була заборонена. Він розумів, що це кінець. Конвоїри, які заключали колону, говорили між собою: «Вот еще один упал. Будем возвращаться, посмотрим. Или замерзнет, или волки загрызут». Колона зникла із виду. Мороз, безкраї сніги, і він один на всьому білому світі. Де і сили взялися, а може, «друге дихання» відкрилося. Він зміг знову доповзти до табору».

       Розповідаючи про це, він дуже плакав. Сльози котилися по щоках.

         «В крайньому бараці знаходився лазарет. Лікарем був один із політичних. Через вічну мерзлоту бараки будувалися на сваях. До вхідних дверей було по декілька сходинок. Зима, сніг. Обмерзлі, засніжені сходи. З останніх сил виповз і постукав у двері. Сповз назад. Відлежався і зробив ще одну спробу. На початку лікар думав, що якийсь звір дереться. Шурхіт повторився. Лікар відчинив двері і подивився. Біля сходин лежала засипана снігом людина. Лікар допоміг йому потрапити до лазарету. Це і стало порятунком.

        Правила для лікування в лазареті були такими: лікуватися сім днів, далі на роботу. А там – як Бог дасть. Годованця в лазареті підлікували. Одначе до лісоповалу він не зміг би дійти.

      Політв’язні радилися, як врятувати Микиту Павловича. Що робити?

          Вирішено було йти до начальника табору. Лікар із лазарету лікував і начальника табору, обслуговуючий персонал. Тож вирішення цього питання взяв на себе. Він просив за Годованця. Говорив, що це байкар, пише маленькі казочки і т. д. Начальник табору наказав дати М. Годованцю іншу роботу. Він розносив тепер обіди для обслуговуючого персоналу. Серед них були різні люди. Одні не доїдали до кінця «щі», снігу добавиш – і ще трохи посьорбаєш. Інші кидали окраєць хліба. Годованець притоптував окраєць в сніг. Коли нікого не було – приходив і забирав. З часом і місяць збіг. Начальник табору викликав лікаря і сказав, що Годованець роз’ївся і завтра разом з усіма рушить на лісоповал. В бараці точилися різні розмови. Було зрозуміло, що хтось «настукав». Увечері після відбою в барак зайшли конвоїри і зупинилися біля Годованця. Усі знали, що це означає. Микита Павлович зібрав свої пожитки у вузлик, попрощався з усіма очима і пішов. Конвоїри виводили в’язнів, вели за бараки і там розстрілювали. Вивели і Годованця, але не повели за барак. Його повели до начальника табору. Начальник вилаяв Микиту Павловича і наказав відправити його до слідчого. В душі у нього була радість. Він розумів, що його лист потрапив до адресата. Його привезли у селище Спорне. Днів десять водили на допит. По півдня стояв перед столом слідчого, який на нього навіть не дивився. Просто ставив різні провокаційні запитання. Боліли розпухлі ноги, важко було стояти. Одного разу, коли його привели на допит, він хотів сказати, що номер такий-то з’явився. Та слідчий зняв окуляри, підвіввся із-за столу, простягнув руку через стіл і сказав: «Здраствуйте, Никита Павлович!»

        «Тоді я зрозумів, що мене оправдали. Ноги мої наче прикипіла до підлоги. Я деякий час не міг зрушити з місця» – згадував байкар. Ці обставини співпали із «Розпорядженням про доходяг». Годованець залишився в Спорному, тут він перебував до 1945 року.

        Син байкаря Анатолій Микитович передав музею архів батька і деякі його речі. Серед яких і ті, які були із ним на Колимі. Якби вони могли говорити, то повідали б таке, про що і не розповідалося і не писалося. Меморіальні реліквії експонуються в музеї.

            Після повернення до Кам’янця-Подільського, майже два роки довелося бідувати. Письменник був реабілітований у 1957 році. Життя поступово налагоджувалося. З творчим натхненням та надією Микита Павлович взявся за літературну діяльність. Підготував збірочку байок, які вийшли в 1957 році. Він плідно працює, готує до видання нові книжки та нізвідки виникають якісь перепони, замовчування, відписки. Звичайно, болісно було це все сприймати. Тут і роки заслання залишили свій слід.

        Земний шлях Годованця закінчився в 1974 році. Його поховали в місті Кам’янці-Подільському. На сьогодні одна із вулиць давнього міста названа на честь Байкаря.


«Кринична вода» Василя Горбатюка

 IMG_1165

    У книгарні «Є» відбулася презентація книги подільського письменника Василя Горбатюка «Кринична вода». Добірка оповідань побачила світ у видавництві «Брайт Стар Паблішинг» (серія «Теплі історії»). Була презентована на Форумі видавців у Львові.

    – Вісімнадцять оповідань, які разом становлять ціле життя людини, – ділиться автор. – Розповіді розміщені у певному порядку: спочатку про дітей, про їхнє наївне бачення світу і вивчення його, згодом про підлітків, їх перші почуття, враження, а завершується книга оповідкою про бабу Петруньку, яка виловлює рибу на місцевому ставу, із однойменного оповідання «Риба».

     Письменник не заперечує, що під час написання того чи іншого твору використовує художній домисел, але зауважує, що всі його історії взяті з життя – щось сам пережив, про дещо хтось розповів.

      Присутні відзначили формат видання і яскравість обкладинки.

IMG_1167

     – Книга відразу «кидається в око». Невелика, але змістовно багата. Оповідання читаються легко. Мова насичена образами і художніми деталями. Кожен може почерпнути із неї чимало життєвої мудрості, – так відгукнувся про видання голова обласної організації НСПУ Петро Маліш.

     Після презентації присутні привітали Василя Горбатюка із виходом ще однієї добірки оповідань, побажали успіхів і творчих злетів на письменницькій ниві.


«Зернослово» посіяли на Білогірщині

   PA170903

      Обласний літературний музей та обласна організація Національної спілки письменників України провели літературний фестиваль «Зернослово» в Білогірському районі. Це вже втретє протягом останніх років письменники Хмельниччини та гості з інших областей України із своєю творчістю, своїми книгами виїжджають на зустрічі з читачами одного з районів нашого краю. Побували вони в Деражнянському, Хмельницькому, Ярмолинецькому районах, залучивши до фестивалю своїх колег по перу з Вінницької, Житомирської, Закарпатської, Львівської, Рівненської областей.

       Нині ж у літературному фестивалі в Білогірському районі, окрім подільських майстрів слова, взяли участь гості із Запорізької області – Вікторія Сироватко та Микола Білокопитов.

PA180945

         Вирушаючи в таки справді далеку дорогу до читачів, учасники фестивалю, поклали квіти до пам’ятника Тарасові Шевченкові, прочитали біля нього вірші Великого Кобзаря.

PA170897

       До погруддя великого поета-пророка поклали квіти і в Білогір’ї – уже після проведення тут, у центральній районній  бібліотеці, літературно-мистецького свята «Зернослово».

PA180966

       Учасників фестивалю привітали перший заступник голови Білогірської районної держадміністрації Володимир Кирилюк, директор районної централізованої бібліотечної системи Галина Мартинюк.

          Перед читачами – бібліотечними працівниками, учнями школи, місцевими поетами-аматорами – з розповідями про літературний фестиваль, діяльність обласної письменницької організації, з читанням своїх творів виступили директор обласного літературного музею Василь Горбатюк, голова обласної організації НСПУ Петро Маліш, поети Анатолій Ненцінський, Віталій Міхалевський, Михайло Цимбалюк, Людмила Весела, Ольга Остапчук, Вікторія Сироватко, Микола Білокопитов. Гарним пісенним доповненням до піднесеної атмосфери зустрічі були пісні у виконанні місцевого пісенного дуету «Поцілунок» (Катерина і Володимир Міщуки).

PA180936

     Учасники фестивалю познайомилися з експозицією районного історично-краєзнавчого музею, побували у тих місцях Білогір’я, що пов’язані з іменами відомих українських письменників-земляків: Миколи Федунця, Миколи Мачківського, Леоніда Закордонця.

      Наступного дня майстри художнього слова відвідали містечко Ямпіль, побували біля «святого джерела» в його околицях.

PA190055

        Цей день був насичений і зустрічами з читачами: розбившись на творчі групи, письменники побували в селах Сушівці, Міклаші, Гулівці. Звичайно ж, виступили із своїми творами і в Ямполі. В кожному селі гості залишили добірки книг для місцевих бібліотек. Активну підтримку в проведенні фестивалю надали школи району.

      Свою назву «Зернослово» літературний фестиваль узяв з рукописів відомого письменника-земляка, родом з Ярмолинеччини, Костя Гордієнка – лауреата Державної премії імені Т. Шевченка. Мета фестивалю: сіяти слово – літературне, високохудожнє – в районах області, безпосередньо в селах, де місцевий люд сіє зерно, вирощує хліб і до хліба. Цьогорічний фестиваль засвідчив, що цей засів падає на благодатний ґрунт – читачі з цікавістю та захопленням  сприймають творчість українських письменників, з нетерпінням чекають їхніх нових книг.