У Хмельницькому обласному літературному музеї відкриється виставка про знищених радянською владою українських письменників.

Виставка розповідає про долі 28 представників покоління “Розстріляного відродження”, знищених упродовж 1937 – 1940 років у в’язницях НКВД УРСР у Києві та похованих на території таємної спецділянки у Биківнянському лісі.

У Биківні знайшли свій останній спочинок письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Володимир Ярошенко, Андрій Михайлюк, Микола Борисов, Вероніка Черняхівська, Іван Маловічко, Мирослава Сопілка, Яків Водяний та інші.

“Слово обірване у Биківні” – це спільний проект Національного історико-меморіального заповідника “Биківнянські могили” та Українського незалежного видавництва “Смолоскип”.

Відкриття виставки відбудеться 25 жовтня о 13.00 у Хмельницькому обласному літератрному музеї

м. Хмельницький, вул. М. Грушевського, 68

Виставка експонуватиметься з 25 жовтня до 23 листопада 2018 року 9.00 до 17.00.

 

Іван Іов під «Стягом золотої гілки» Слова

В українську літературу Іван Іов (11 жовтня 1948 р. – 4 лютого 2001 р.) увійшов зі «Стягом золотої гілки».

Він її творив, він її вирощував ще в роки юності, в студентські часи. Перші публікації, перші добірки в газетах, журналах – і ось 1983 року у видавництві «Молодь» вийшла перша поетична збірка під такою назвою. З передмовою Івана Драча, враженого творчістю молодого поета настільки, що «аж об поли б’єш руками». Бо «видно, що він те поетичне слово місив і місив у замісі дуже довго і дуже тяжко. Видно, що сто потів у чоловіка зійшло, щоб аж нарешті щось збулося. І воно збувається. Викрешується. Палає. Слово виходить зболене, тяжке, норовисте, потужне».

Що й казати, справжнє золоте слово виходило з-під пера Івана Іова. Слово, яке не гасне, яке не холоне, яке не іржавіє. Слово-стяг. Його він і далі ніс над собою і в собі. Бо далі йшли збірки «Світло рідної хати», «Книга перша», «Рукопис», «Чернетка», Каліграфія», «Словопис», «Періодична система слів»…

Як бачимо, усі наступні назви, за винятком другої збірки, пройняті темою Слова і Книги. Вони йшли крізь серце автора від Слова, що було у Бога, і від великої Книги Божої. Ні-ні, то не були переспіви чи поверхові декларації з Біблії, то «потом солоним слова омиті», які корінням своїм сягали глибин минувшини людства й нашої історії, які виплавлялися в горні сучасності, які прагли висі й чистоти майбутнього.

Я тими словами багряними плакав

І ними уголос розкуто сміявся…

Так писав Іван Іов у тій же своїй маєстатній «золотій гілці», так творив Слово впродовж усього свого такого короткого, але такого плідного, значимого творчого й життєвого шляху.

Слово його, його звучання, наповнення, ваговитість, щільність, міць було таким незвичним на ті вже віддалені часи, що аж острах брав: ануж-бо все з роками вичахне, зміліє, розтане. Ні, цього не сталося. Іван Іов і далі тягнув свою борозну глибоко й рівно, скибу з-під поетичного чересла викидав живу, плодючу, масивну. А що сили, почуття переповнювали його, то на ходу він одривав руку від мистецьких чепіг і долонею хапав масну чорну грудку чи зачерпував пригірщ – й сміявся та бавився, вглядався й пальцями розтирав на крихти – їх, оті слова з-під плуга мовного. З’являлися й веселі свищики з оригінальним голосом, й глечики та люльки, і метелики й пташечки – його паліндроми, акровірші й вірші-перевертні, ана- й тавтограми, ця його дивовижна «Періодична система слів». То не було якоюсь грою, забавкою словами. Було прагнення сягнути самої глибини, суті, знайти сіль кожного слова. І він знаходив її, ту сіль. Хоча б в отому короткому, але такому місткому: «Ісус – усі».

Разом.

З Іваном Іовом, з його творчістю й живим образом.

Пригадується Іван Іов у двох іпостасях. То він стрімкий, рвучкий, напружений, зосереджений. Кудись квапиться у важливих справах, над чимсь роздумує, когось вислуховує. Або ж він веселий, широко усміхнений, з іскринками в карих очах, з жартами на вустах під чорним вусом. Він був різним у творчості, так само, як і в житті. І наша пам’ять має зберігати й передавати новим поколінням  його образ живим, людяним, без монументальної бронзи. Таким – і високим митцем, і живою людиною – він міг бути присутнім на обласній науково-практичній конференції «Творчість Івана Іова в контексті сучасних суспільно-літературних візій», приуроченій його 70-літтньому ювілею. Якби не злинув до горніх висот на повному розмахові своїх крил.

З доповідями, повідомленнями, спогадами виступили письменники, науковці, педагоги, школярі…

Глибокою, проникливою була доповідь вдови поета – Валентини Іової, методиста, старшого викладача Хмельницького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти «Щоб слово осявало сенси»: естетичний вимір творчості Івана Іова».

Сьогоднішній рік проходить під цим знаком – 70-річного ювілею Івана Іова. Обласний літературний музей провів низку заходів, присвячених цій даті: день пам’яті поета в лютому місяці, обласний літературний молодіжний конкурс «Усі чекають справжнього Поета», лекція за творчістю Івана Іова перед молодіжною літературною студією та низку інших. Відбудуться вони й найближчим часом.

Обласна науково-практична конференція, глибока й щира розмова про поета, його життя і творчість, безумовно, стане новим етапом у дослідженні мистецьких досягнень Івана Іова, утвердженні його пам’яті в наших серцях, на просторах України під «Стягом золотої гілки» поетового Слова.

 


Кінопоказ у Хмельницькому обласному літературному музеї

Перегляд фільму “Яскраві”  проведено у Хмельницькому обласному літертурному музеї в рамках проекту “Активність починається з тебе ” ,  який впроваджується за підтримки Інноваційного Фонду з питань взаємодії поліції з громадою на засадах партнерства (CPIF) Проекту підтримки підготовки поліцейських (PTAP) Police Training Assistance Project – PTAP, що реалізовується в Україні компанією «Агрітім Канада Консалтинг Лтд» за фінансової підтримки уряду Канади . 

Дійство проведено спільно з Патрульною поліцією міста та Хмельницькою обласною біліотекою для юнацтва.


З моря та гір. Голоси музичні та поетичні

У хмельницькому обласному літературному музеї пройшла цікава зустріч із поетом, перекладачем, журналістом, видавцем із Одеси Анатолієм Глущаком та правнучкою Івана Франка по лінії його рідного брата Онуфрія Олесею Франко з м. Калуш Івано-Франківської області. Олеся співпрацює і з нашим земляком-композитором Іваном Пустовим.


Ахматовські читання у Слобідці-Шелехівській

Вчергове відбулися Ахматовські читання в літературно-меморіальному музеї Анни Ахматової (с. Слобідка-Шелехівська Деражнянського району). Присвячені вони були 129-річчю з дня народження поета.

Участь в Ахматовських читаннях взяли письменники Хмельниччини, Вінницької та Одеської областей, педагоги, бібліотечні працівники Деражнянщини. Особливим гостем літературного свята була правнучка Івана Франка по лінії його рідного брата Онуфрія Олеся Франко з м. Калуш Івано-Франківської області.

Вона працює в дитячій музичній школі, пише вірші для дітей, творить пісні на власні тексти, а також на слова інших авторів, зокрема, й із Хмельниччини. Співпрацює і з нашим земляком-композитором Іваном Пустовим.

Олеся Франко розповіла про свою родову лінію, що ведеться із сім’ї Івана Яковича, про свою творчість.

Присутність на читаннях Олесі Франко спрямувала увагу учасників свята на таку тему, як переклади Анною Ахматовою творів Івана Франка – його сонетів, поетичної збірки «Зів’яле листя”. Тому й звучали під зеленими кронами Слобідки-Шелехівської й поезії І. Франка, і переклади їх Анни Ахматової.

Із своїми роздумами про творчість Анни Ахматової, про її долю, затиснуту в лещата сталінського режиму, ділилися поет, перекладач, журналіст, видавець із Одеси Анатолій Глущак,

поети з Вінниці Андрій Стебелєв, Світлана Лапатанова, Юлія Броварна, Олена Асачова,

письменники Хмельниччини – директор обласного літературного музею Василь Горбатюк, голова обласної організації НСПУ Петро Маліш, Лідія Ярохно, Микола Клец, Віталій Міхалевський, Михайло Цимбалюк, Артр Закордонець. Звучали поезії Анни Ахматової, вірші учасників читань.

Цікавими були виступи молодої поетеси, лауреата Міжнародного літературного молодіжного конкурсу Оксани Скоц, літераторів Любові Сердунич, Миколи Радиці, Миколи Матусця.

У виконанні вокальної групи «Музея» обласного літературного музею прозвучали українські народні пісні.

 

Учасники читань поклали квіти до погруддя Анни Ахматової, на могили її матері Інни Еразмівни Горенко, тітки Анни Еразмівни Вакар і її чоловіка Віктора Модестовича – саме в їхній колишній садибі діє літературно-меморіальний музей Анни Ахматової. Сюди в дитячі та юні роки до своїх родичів приїжджала Аня Горенко, сюди ведуть нині дороги всіх, кому близька й жадана поезія Анни Ахматової.


«Спішив з любов’ю день зустріти»

Під такою назвою в Хмельницькому обласному літературному музеї відбувся День пам’яті Миколи Федунця – відомого українського поета, багаторічного керівника обласної організації Національної спілки письменників України.

Побратими по перу письменники Василь Горбатюк, Ніна Шмурікова, Петро Савчук, Микола Клец, Михайло Цимбалюк, Віталій Міхалевський згадували Миколу Федоровича, ділилися думками про його творчу спадщину, про збереження її й донесення до читачів нових поколінь. Бард Леонід Мазур виконав власну пісню на слова поета.

Голова обласної організації НСПУ Петро Маліш вручив обласну літературну премію імені Миколи Федунця – за кращу поетичну збірку минулих років. Цьогорічним лауреатом премії став Анатолій Ненцінський – за книгу «Побачення з собою».

 


«Я не зникну…» Поетесі Людмилі Кірик-Радомській виповнилося б 70

«У природі існує своєрідний феномен. Людині, яка потрапила в тенета невиліковної недуги, очевидно, сам Господь Бог допомагає вирватися з її полону і проявити себе в іншій іпостасі, зокрема в живописі, музиці і, чи не найчастіше, в поезії.  Так би мовити, народитися вдруге. Такий фатум спіткав і лікаря за фахом, родом із Поділля, Людмилу Кірик-Радомську» – так писав про нашу землячку, поетесу, родом з Чорного Острова біля Хмельницького, письменник з Тернополя Борис Демків.

На малій батьківщині поетеси, в Чорному Острові, було відзначено 70-річчя від дня народження Людмили Кірик-Радомської (12 червня 1948 р. – 28 квітня 2005 р.). Літературно-мистецьке свято «Я не зникну, не стану безплідною тінню», присвячене пам’яті поетеси, відбулося в Хмельницькій центральній районній бібліотеці, що розташована в Чорному Острові.

Участь у заході взяли письменники Хмельниччини: директор обласного літературного музею Василь Горбатюк, Віталій Міхалевський, Олеся Тенюх, Михайло Цимбалюк.

З Тернополя на вшанування пам’яті поетеси приїхали її чоловік Василь Кірик та член НСПУ, голова організації слов’янських письменників Володимир Барна.

Ведучі свята директор Хмельницької ЦРБ Зоя Філіпенко і методист Юлія Шевчук розповіли про життєвий і творчий шлях Людмили Кірик-Радомської. Звучали вірші поетеси та присвячені її пам’яті, пісні на її слова.

Свої твори прочитали місцеві літератори Людмила Шостацька та Петро Черватюк.


Барви поезії в «Час квітів»

Презентація поетичної збірки Наталії Поліщук «Час квітів» відбулася в Хмельницькому обласному літературному музеї. Привітати автора прийшли письменники, працівники обласних та міської бібліотек, журналісти, родичі, ті читачі, яким відома творчість Наталії Поліщук з її першої книжки «Метафор-мози» (2016).

Після вступного слова директор музею Василь Горбатюк одразу надав слово поетесі. Адже присутнім було цікаво, як народжувалася ця книга, така оригінальна за змістом і поліграфічним виконанням. Свою розповідь про працю над текстами, над самим виданням Наталія Поліщук доповнювала читанням віршів.

Історію творення книги розкривали у своїх виступах автор передмови – літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент, декан гуманітарно-педагогічного факультету Хмельницького національного університету Людмила Станіславова, художник-ілюстратор Світлана Мельничук.

Привітали авторку голова обласної організації Національної спілки письменників України Петро Маліш, заступник директора обласної універсальної наукової бібліотеки Валентина Маковська, завідуюча кафедрою Хмельницького інституту соціальних технологій університету «Україна», кандидат філологічних наук Олена Броварська, колеги, друзі, рідні…

 

Особливого настрою презентації «Часу квітів» надали музичні твори у виконанні юної піаністки Юлії Кондратюк.

 

 


Любов і гнів поета Володимиру Булаєнку – 100 років

Літературне свято «Моя любов була такою…», приурочене 100-річчю від дня народження поета-воїна Володимира Булаєнка, відбулося в Хмельницькому обласному літературному музеї. Письменники, працівники обласних установ культури, всі, кому дороге ім’я і творчість поета, вшанували пам’ять митця слова, який віддав своє життя в бою за свободу, за свою любов – до матері, до коханої, до Вітчизни.

* * *

        Моя любов була такою,

Як літній вечір у степу.

Як плач дитини в ніч сліпу,

Як тихі дзвони за рікою.

        Моя любов була такою.

Як гнівні рокоти бандур,

Як сум поета після бур

За бунтівничою порою.

       Моя любов була такою,

Як синій ранок на путях,

Як повість про своє життя

Моєї матері старої

Народився Володимир Дмитрович Булаєнко 8 червня 1918 року в с. Сорокодуби Красилівського району на Хмельниччині в селянській сім’ї. Вчився в Дніпропетровському університеті (1938-1941). У перші дні війни пішов на фронт. Восени 1941 року, будучи важко пораненим, потрапив у полон, з якого згодом втік. Кільканадцять тижнів добирався до рідного села. Деякий час переховувався в Сорокодубах, лікувався. З 1944 року знову в діючому війську. В бою за визволення латвійського міста Бауска 19 серпня 1944 року був смертельно поранений. Похований на місцевому військовому кладовищі. На меморіальній плиті викарбувано не офіцерське його звання, а золотом – «Поет Булаєнко В. Д.».

1961 року посмертно прийнятий у Спілку письменників України. Окремими виданнями вийшли збірки «Поезії» (1958), «Стихотворения» (1973), «Поезії» (1974), «Поки серце в нас живе…» (1992), «Вибране» (1993).

 «До Спілки письменників ми прийняли — посмертно — ціле сузір’я молодих поетів, загиблих на фронтах, — писав Олесь Гончар. — Мов із самого кривавого бою долинає до нас живий голос одного з них — Володимира Булаєнка:

 

Якщо вмрем — на могилах у нас

Виростуть прапори і багнети.

 

Віриться, що чистим патріотичним почуттям проросте така поезія в душах сучасного юнацтва, пробуджуватиме в чулій душі любов до Батьківщини, гордість за неї та її оборонців».

Про життєвий і творчий шлях Володимира Булаєнка, про топтання нелюдів по честі поета через десятки років після його загибелі й боротьбу письменників за відновлення гідної пам’яті поета розповів директор музею письменник Василь Горбатюк. Він також звернув увагу на перегук поезій В. Булаєнка з нинішніми подіями на Донбасі, де в минулій війні воював проти тодішніх загарбників – німецьких – Володимир Булаєнко.

Обласний літературний музей разом з обласною організацією Національної спілки письменників України видали дві книжки Володимира Булаєнка: «Поки серце в нас живе…» (2007) та «Моя любов була такою» (2013).

Подільські письменники написали й видали й дві біографічні повісті про поета: Миколи Мачківський – «Сорокодуби», Мар’ян Красуцький – «На білому коні світання». Про історію написання своєї книги розповів присутнім на святі Микола Мачківський.

Серед майже двох десятків лауреатів літературної премії імені Володимира Булаєнка – Іван Іов, Микола Федунець, Микола Мачківський, Ігор Римарук, Володимир Забаштанський, Петро Засенко… Нинішнього року цією високою літературною нагородою відзначена Лідія Ярохно – за поетичну збірку «На вістрі болю» й активну громадську та волонтерську діяльність. Диплом лауреата й грошову премію вручив поетесі голова обласної організації НСПУ Петро Маліш.

Ведуча свята заступник директора музею Людмила Данилюк час від часу запрошувала до виступів барда Леоніда Мазура. Пісні на слова Володимира Булаєнка та Івана Іова в його виконанні вносили особливий настрій в атмосферу свята.

Широку виставку видань Володимира Булаєнка і книг лауреатів премії його імені розгорнула в залі обласна універсальна наукова бібліотека. Її представила присутнім заступник

директора книгозбірні Олена Баваровська.

Почесне місце надано Володимиру Булаєнку в постійній експозиції літературного музею. Однак у фондах закладу зберігаються унікальні оригінальній світлини й документи чи їхні копії. Вони також були представлені на виставці, прикрашеній рушником, свого часу вишитим матір’ю поета Ганною Костянтинівною.

 

Володимир БУЛАЄНКО

ПОЕЗІЇ

 

…Поки серце в нас живе, —

Нас не поставиш на коліна.

Володимир Булаєнко

 

* * *

Осінь в димах. Підводь, мати, коня.

Витри сльози — війна навколо.

Сиву шапку потяг зняв

Над німим і печальним полем.

Чуєш, сурми зовуть. Не сумуй, не тужи,

Не молися світанком на небо.

Якщо вб’ють — кінь прибіжить,

Заірже під вікном у тебе.

1941

 

* * *

Жита до неба підняли

На сонці вибілені вії,

Хмарки від обрію прийшли,

На пожарищах крила гріють.

Оселі – білі лебеді –

Біжать до річки пити воду,

Ген йдуть із сіл і городів

На схід знедолені народи.

Десь за морями радість, сміх,

А в нас журба, печаль і сльози.

І заплювали наш поріг

Криваві грози

1941 р.

* * *

Руді вітрила підняла, пливе

Зловіща ніч на Україну.

Та поки серце в нас живе —

Нас не поставиш на коліна.

Безумна мати коси рве,

Зове повішеного сина.

Та поки серце в нас живе —

Нас не поставиш на коліна.

Колись історія назве

Наш час — народженням людини,

Бо поки серце в нас живе, —

Нас не поставиш на коліна.

1942


Участь у Першому міжнародному з’їзді архівістів та хранителів музеїв «Архівна спадщина Франка та Україна: поступ оцифрування та популяризації»

Представники Хмельницького обласного літературного музею – директор Василь Горбатюк і головний зберігач фондів Валентина Боневич взяли участь у Першому міжнародному з’їзді архівістів та хранителів музеїв «Архівна спадщина Франка та Україна: поступ оцифрування та популяризації». З’їзд відбувся 27-28 травня в Нагуєвичах, за сприяння та підтримки Фундації «Бережімо спадщину» (“Chrońmy dziedzictwo”) з польського Любліна (голова Артур Дерлікевич ). Захід був присвячений 102-м роковинам від дня смерти Івана Франка і відбувався в рамках «Країни Франкіани». Майже сто учасників практично з усіх регіонів України були в ті дні гостями Дрогобиччини Львівської області.