ЗАЛИШАЙСЯ ВДОМА. Тодось Осьмачка. До 125-річчя з дня народження.

Василь Горбатюк

“Винятково в ім’я української літератури”

Дві кримінальні справи Тодося Осьмачки

 

Важко знайти в житті українського письменника Тодося Осьмачки період, який би не був позначений глибокими переживаннями, душевними, а нерідко й фізичними муками — чи це було в його рідних краях, чи далеко від милої Куцівки на Черкащині.

В 1931-1934 роках, опинившись у нестерпних матеріальних, моральних, творчих умовах, письменник прагнув вирватися за межі пекла (радянського “раю” на землі), щоб відчути себе вільною людиною-творцем. Тоді він намагався потрапити за кордон з містечка Лянцкорунь (нині село Зарічанка Чемеровецького району Хмельницької області), де проживав його дядько Михайло Юхимович Осьмачко.

Ці події досить детально описують у своїх книгах і Микола Скорський, і Михайло Слабошпицький (“Поет із пекла”). І все ж таки нині відкриті для загального доступу документи дають можливість у різних деталях, під різним кутом побачити, збагнути багато такого, чого в об’ємних дослідженнях передати просто неможливо. Йдеться про дві кримінальні справи  щодо Теодосія Осьмачки (1933 і 1934 років), які зберігаються в Державному архіві Хмельницької області. В них ми ще раз перечитуємо біографію Тодося Осьмачки, дізнаємось про його фізичний і душевний стан, його погляди на долю України й українську культуру зокрема, знайомимося з життєписом його родича – дядька Михайла Юхимовича, а через нього – і з долею дідуся й бабусі Тодося Степановича, відкриваємо взаємини письменника з колегами — вчителями сільських шкіл Чемеровеччини й багато іншого.

Більшість документів у справах писані тими, хто допитував письменника, та свідків, і до них слід підходити по-особливому, пам’ятаючи цю обставину, але зберігаються тут і документи, творені самим Теодосієм Степановичем. А хіба можемо ми залишати поза увагою будь-які автографи наших видатних попередників, тим більше тих, хто так постраждав від нещадної тоталітарної системи комуністичного режиму? Нам цікаві й дорогі будь-які свідчення й документи, які ще повніше, детальніше розкривають особистість письменника Осьмачки, увиразнюють його образ, допомагають ближче пізнати його.

Щоправда, в 1995 році журнал “Сучасність” (№ 5) опублікував деякі документи з цих справ, посилаючись, однак, на “Дело НКВД № 47036”. Проте нам гадається, що маємо скористатися нагодою повністю надрукувати обидві справи Тодося Осьмачки, котрі зберігаються в Державному архіві Хмельницької області, бо вони, безперечно, мають бути відкритими, доступними для всіх, кому дороге ім’я письменника, хто досліджує чи буде досліджувати його творчість, його жорстоку, трагічну долю.

Отже, справа № 943 на Осьмачку Феодосія Степановича була відкрита Кам’янець-Подільським прикордонним загоном 7 березня 1933 року. Перед цим, 5 березня в с. Івахнівці Чемеровецького району Кам’янець-Подільської (нині Хмельницької) області в його тимчасовій квартирі було здійснено трус. У протоколі обшуку від того ж числа зазначалося:

“Я уполномоченный Чемировецкой О.Ч. Р.К. милиции Бачинский совместно с милиционером Пацывой, а также в присутствии понятых председателя Ивахновецкого с/с, а также председателя колхоза им. Ворошилова первый Студенного, второй Пастуха, сего числа провел обыск в помещении гр-на Осьмачка Феодосия Степановича, с целью обнаружения оружия, где при обыску как личном, а так и помещения, было обнаружено: 1) Две общих тетради с разными сочинениями, как заявлено последним «собственного» произведения”.

Окрім змісту, інтерес у цьому документі викликає і “стиль” написання, а тому, щоб не відволікатися надалі на подібні “перли”, наступні документи подаємо в перекладі українською мовою з деякими стилістичними правками.

Після анкети затриманого наступними документами у справу підшиті протоколи допиту свідків. Так, завідуюча Драганівською школою Стефанія Савівна Мороз (освіта вища, українка, заміжня, член партії КП(б)У, член спілки Робос, адреса с. Лянцкорунь Чемеровецького району) свідчила:

“В школі, де я працюю завідуючою, в складі учителів з жовтня місяця 1932 року працював учитель Осьмачко Феодосій Степанович. Він прибув із Києва до свого дядька, який живе в Драганівці. Осьмачко належав до українських письменників і за його ідеологічну невитриманість усі твори (слово нерозбірливе) і зі складу письменників виключений. Працюючи цілий навчальний рік у школі, він не міг дати учням того, чого вимагає сучасна школа. Під час своєї роботи як літератор він посилався завжди на письменників, як от: Шевченко, Франко, Винниченко і письменників західної літератури, а сучасної літератури не визнає, вважаючи її не художньою. Ні газет, ні журналів теперішніх не читає, навіть не передплачує. Зовсім відстав від сучасного життя і не в курсі справи Соціалістичного будівництва. В політичних компаніях, що проводяться на селі, ніколи не брав участі.

В розмові завжди скаржився на утиски вільної літературної діяльності і весь час мріяв про поїздку за кордон, покладаючи великі надії на свою літературну діяльність там. Він усіх шкільних працівників, у тому числі й мене, розпитував, як дістати “паспорт” для поїздки за кордон. На численні переконання, як з мого боку, так і шкільних товаришів, перевести свою роботу для виховання молодого покоління, дати кадри для соціалістичної країни він скептично завжди відгукувався, посилаючись на нерозуміння теперішнього становища. Визначити конкретно, чи він прикриваєтся нерозумінням, чи для відведення очей, не могла. Вважаючи, що такий учитель для школи нічого не дав протягом року, а навпаки, відривав дітей від сучасності й нав’язував їм непотрібні твори, вважаючи їх “художніми”, я, як завідуюча, поставила питання перед В.Н.О. (відділ народної освіти — В. Г.) про зняття його з нашої школи; після чого Осьмачко був переведений у Вільховецьку школу.

В місяці грудні 1932 року була конференція вчительська, на якій учитель Осьмачко підійшов до мене з питанням порадити йому, як дістати паспорт для поїздки за кордон, оскільки його становище дуже погане, кажучи, що жоден письменник український не жив у таких жахливих умовах, що Вільхівці для нього як заслання, закінчуючи, що коли йому не вдасться дістати паспорт, він змушений буде втекти нелегально. Я йому порадила їхати в Харків для з’ясування справи з паспортом і водночас повідомила про мою розмову з Осьмачком чл. бюро Р.П.К. (районний партійний комітет — В. Г.) При зустрічі в січні місяці Осьмачко все ж таки марить про поїздку за кордон, сподіваючись там зайнятися вільною літературною діяльністю. Моя думка щодо Осьмачка, що він напрямку СВУ, що проскакує завжди у розмові з ним, і ненавидить російську мову.

Все, що могла я повідомити про вчителя Осьмачка. У протоколі з моїх слів записано правильно, додати нічого не маю, в чому й підписуюсь. Мороз С. С.”

Хоч заарештували Тодося Осьмачку й ув’язнили в Кам’янець-Подільському ДОПРі 12 лютого 1933 року, справу відкрили в березні 1933 року, події навколо нього розгорнулися раніше.

Так, ще 5 лютого 1933 року уповноважений Чемеровецького райвідділу ДПУ Гуленко допитав у якості свідка 29-річного завідуючого відділом народної освіти Федора Мойсейовича Ісаченка, родом з Чернігівської області, члена ВКП(б). Той розповів таке:

“Учитель Осьмачко Т. С. прибув у Чемеровецький район в серпні 1931 року – до свого родича з Лянцкоруні. Той рекомендував його завідуючій українською школою Лянцкоруні Мороз С. С. вчителем української мови… (В містечку були дві сільські ради – українська і єврейська; очевидно, такими ж були і школи — В. Г.)

Пропрацював він учителем в Лянцкоруні весь 1931-1932 навчальний рік, але на роботі себе як радянський вчитель не виправдав. Були моменти, коли заявляє, що: “Нема настрою займатися – піду за осінніми хмарами”.

В кінці року зав. укр. школою Лянцкоруні, а також і сам Осьмачко заявили у відділ народної освіти Чемеровець, що Осьмачко бажає переведення в будь-яке село Чемеровецького району. В Лянцкоруні залишатись не бажає. Тому його з 1 вересня було переведено в с. Вільхівці, 1932 рік.

На роботі у Вільхівцях також аполітичність, нема громадської роботи. Але 1932 р., 30 листопада, заявляє завідуючій школи в Лянцкоруні, щоб посприяла йому через РВК (районний виконавчий комітет — В. Г.) дати проїзд з Чемеровецького району за кордон. В противному разі буде вимушений перейти кордон нелегально.

Дізнавшись про поставлене питання, завідуючий відділом НО Чемеровецького району Ісаченко викликав учителя Осьмачка Т. С. із села Вільхівці і в розмовах з цього приводу дізнався, що Осьмачко про мету цього виїзду каже, що: “Я хочу там бути, де є вільна громадянська культура, де є можливість розвивати її”. Разом з тим Осьмачко просив дати йому відпустку на кілька днів для поїздки до Харкова в асоціацію письменників, що йому було дано, але разом з цим було спрямовано повідомлення з райвідділу НО про те, як він веде себе в прикордонному районі, в асоціацію.

Після поїздки він повернувся назад у р-н, але довелось його в середині навчального року перевести в село Івахнівці як у село дальше від кордону, де він і працює з 15 січня 1933 року.”

Наступний документ, підшитий у справі під числом 9, свідчить, що Феодосія Степановича Осьмачку ще 15 лютого, тобто, за три тижні до арешту, в якості обвинуваченого допитував уповноважений Кам’янецького прикордонного загону ДПУ Співак. Уже з анкетних даних випливає одна невеличка, однак цікава деталь з біографії поета. Так, на її пункт ч. 13 дана відповідь „не судимий”, але далі зазначено, що “в 1921 році в м. Києві був арештований ДПУ на 3 дні і без допиту випущений”.

Цілком можливо, що подібні деталі, більші чи менші, можуть трапитися і в подальших записах протоколу допиту, де в основному йдеться про життєвий шлях Тодося Осьмачки. Можливо, з цих матеріалів майбутні дослідники долі поета знайдуть досі невідомі факти. Отож пропонується повний запис протоколу цього допиту.

“Я народився у сім’ї наймита-селянина в 1895 р. в с. Куцівка к(олишньої) Черкаської округи. Батько мій – Осьмачка Степан працював конюхом в селі Куцівка, на економії поміщика Терещенка. Після Жовтневої революції батькові наділили 5 десятин землі, оскільки у нього семеро дітей. Він побудував дім, займався сільським господарством до 1927 року, того ж року помер. Мати була домогосподаркою. Померла в 1926 році. Окрім мене, були три сестри і чотири брати, з яких: сестра Ликера (в “протоколі “Лукерья” – В. Г.) вийшла заміж за селянина того ж села Куцівки, який зараз працює зав. майстернею в колгоспі, сам за професією водій; сестра Уляна заміжня, живе в с. Райгород к(олишньої) Черкаської округи, чоловік її парт(ійний) працівник. Один брат помер в 1920 році через хворобу на тиф у Червоній Армії. Брат Мартин працює в с. Райгород, член ком(уністичної) партії; брат Степан живе в с. Куцівка, навчається у вет(еринарній) школі в м. Сміла; брат Харитон займається сільським господарством, живе в батьковій садибі в с. Куцівка. Зараз я ні з ким з рідних зв’язку не маю.

В м(істечку) Лянцкорунь Чемеровецького району у мене є брат батька Михайло Юхимович Осьмачка, фотограф, і разом з тим працює в майстерні колгоспу “ім. Петровського” слюсарем — колгоспник.

Літ дев’яти від роду я вступив у школу в с. Куцівка, вчився погано, оскільки викладали чужою мовою (російською) і я не розумів. Закінчив я церковно-парафіяльну школу в 1907 році. Цього ж року вступив у 2-класну земську школу в м. Матусів на Черкащині і в 1911 році закінчив. Після закінчення земської школи я працював в економії Терещенка в с. Куцівка чорноробом, а потім вагарем зерна і разом з тим вдома вчився. В 1915 році я склав іспит на земського вчителя в м. Києві при 1-ій чоловічій гімназії. Вчителював кілька місяців у земській школі в с. Білозір’я к(олишньої) Черкаської округи.

В 1916 році я був призваний в царську армію, прослужив рядовим місяців три, захворів на малокрів’я і легені, лежав у військовому шпиталі до Лютневої революції, під час якої самовільно залишив шпиталь і пішов додому. З 1917 до 1919 року я вчителював у селі Носачеве к(олишньої) Черкаської округи. В 1919 році союзом учителів був посланий в м. Київ на курси вчителів труд(ових) шкіл, побув близько півтора місяця і мене послали в м. Харків на курси інструкторів по лінії Наркомосу – побув на курсах три місяці і в 1920 році, по закінченні курсів був скерований інструктором губернської наросвіти в м. Кременчук. Побув у Кременчуку один місяць, роз’їжджав по школах, збирав дані про стан труд(ових) шкіл і потім приїхав на початку 1921 року в Київ, передав усі матеріали про стан шкіл в Кременчуцькій губернії в Наркомос м. Харків, а сам залишився студентом Київського інституту народної освіти.

Перебуваючи в цьому інституті, я в 1921 році познайомився зі студентами інституту, які запросили мене на збори Київської організації УКП. Я на збори пішов і, будучи до цих зборів знайомим з програмою УКП, почав відвідувати ці збори часто, виступав на зборах зі своїми творами, як наприклад: “Голота”, “Легенда” та інші, назв яких не пам’ятаю. Змістом цих творів було становище бідноти українського села в той час. В партію УКП я не вступив, але їй співчував.

Про деталі розмов на зборах тоді я не пам’ятаю з тієї причини, що сам завжди, як і зараз, жив і живу виключно мистецтвом і для мене ідеї, якими б вони не були, служили матеріалом для мистецтва, але цілком зрозуміло, що мене найбільше цікавила українська національна культура, оскільки такої взагалі не існувало.

Спілка “Робос” постановила мені на час навчання в ІНО видавати стипендію, але дирекція інституту, дізнавшись про моє співчуття партії УКП, позбавила мене стипендії і я, не маючи засобів до існування, вимушений був покинути навчання. Залишивши навчання в ІНО у 1923 році, я вчителював у м. Києві в 3-ій залізничній труд(овій) школі до 1930 року. Через недугу покинув школу, лікувався у Київському санаторії, в Криму протягом року, а потім у 1931 році я поїхав до Москви, щоб одержати дозвіл уряду на виїзд за кордон. Виїхати за кордон я хотів з метою вивчення становища і життя українського народу, а потім уже в художніх творах показати життя українців, маючи на увазі, що українська національна культура і раніше, і зараз іще не має необхідного розвитку. Я вважаю, що (хибними є) настанови партії більшовиків про розвиток соціальної української культури “національної за формою і соціальної за змістом”, правдивіше, не бути залежною від центральної культури, якою є в СРСР російська культура, маючи на увазі, що коли соціально-національна культура доходить до відповідного рівня, вона поступово втрачає свою національну сутність.

У Москві я звернувся в Раднарком, (однак) мені відповіли, що потрібної людини для моєї справи немає в Москві, кудись виїхала, і я з Москви поїхав до свого дядька в м. Лянцкорунь Чемеровецького району. Поїхав я до нього через те, що з дружиною я розлучився, вона працює в Києві лікарем, і мені не було більше куди поїхати. В с. Куцівку я не поїхав, тому що я це село добре знав і воно мене більше не цікавило, а цікавила мене західна частина України – як літератора.

В 1931 році я приїхав у м(істечко) Лянцкорунь, прожив у дядька Осьмачка Михайла літо і вступив (працювати) вчителем трудшколи в м(істечку) Лянцкорунь, викладав українську мову і літературу, а також і російську мову.

В 1932 році я просив переведення мене в іншу школу через погані матеріально-побутові умови в м. Лянцкорунь (відсутність квартири) і мене перевели в с. Вільхівці Чемеровецького району. Будучи у Вільхівцях, я поїхав до Харкова в Наркомінсправ розпитатися, що необхідно для виїзду за кордон, і 10-13 грудня 1932 року я в м. Харків поїхав. Мені сказали в м. Харків, що потрібно дістати паспорт, різні довідки про несудимість, фотокартки. Через відсутність грошей я повернувся ні з чим в с. Вільхівці і мене зразу ж, з невідомих причин перевели в с. Івахнівці Чемеровецького району, де я працював до нинішнього часу. Мав намір поїхати до Кам’янця в бюро з іноземних справ, щоб добитися дозволу на виїзд за кордон … поїхати в Кам’янець не встиг. Весь цей намір виїхати за кордон пов’язаний у мене винятково в ім’я української літератури. У мене і зараз є твердий намір виїхати за кордон.

В 1921 році, коли я навчався в м. Києві в ІНО і відвідував збори організації УКП, мене органи ДПУ арештували разом з іншими студентами, які відвідували збори УКП, і без допиту через кілька днів усіх відпустили. В с. Куцівка я в 1918-1919 роках був членом “Просвіти”, працював актором-любителем українських п’єс на селі.

В 1923-25 рр. я перебував у складі української літературної організації “Ланка” в м. Київ, в 1925 році ця організація реорганізувалась в “МАРС” – “Мистецька асоціація робітників слова” і я з цієї організації пішов, вважаючи, що всяка організація не сприяє розвитку літературних талантів, а навпаки, затримує цей розвиток. В жодних політичних організаціях, гуртках я не перебував і не перебуваю. Я вважаю, що значно більше темпів розвитку досягла б українська соціально-національна культура, якби вона була самостійною в цьому відношенні.

Про свій намір їхати за кордон я міг у приватній бесіді з будь-ким говорити, оскільки цього не приховую, не пам’ятаю, з ким і коли я про це розмовляв. Наміри про нелегельний перехід за кордон у мене були і я вважав, що ніякого злочину державного не вчинив би, оскільки Галичина, Західна Україна, є з нашою Україною одне ціле, і я, як син українського (вставлено слово “трудового”. – В.Г.)  народу вважав цілком можливим своє перебування в будь-якому місці України. Про наміри свої щодо нелегального переходу за кордон я, здається, ні з ким не ділився.

Більше нічого сказати не маю. Про причини арешту мені нічого не відомо. Протокол допиту записаний з моїх слів правильно і мені прочитаний. Т. Осьмачка.

Допитав:

Уповноважений  (підпис).”

Наступного дня, 16 лютого 1933 року, в Осьмачки взяли додаткові покази. У них він засвідчив:

“Коли я повернувся з Харкова без результатів для мого виїзду за кордон, я звернувся за порадою, де мені можна дістати паспорт на виїзд, до зав(ідуючої) школою м(істечка) Лянцкорунь т(оваришки) Мороз. Вона відповіла мені, щоб звернутися в райвиконком. Разом з тим заявила мені: “Для чого вам їхати на Захід, там все одно скоро вибухне революція”. Я відповів їй, що мене Захід не цікавить, а мене цікавить можливість вільно виявляти себе в українській літературній діяльності; захід мене цікавить постільки, поскільки там є цивілізація і культурні вікові традиції. Більше я з т(оваришкою) Мороз із цього питання не говорив. Про нелегальний перехід за кордон я навіть т(оваришкою) Мороз не казав.

В господарсько-політичних компаніях я, будучи вчителем в селах Івахнівці й Вільхівці, ніякої участі не брав, тому що я перебував в обурливо поганому матеріальному становищі і, по-друге, я не вважаю необхідним брати участь в господарсько-політичних компаніях, виходячи зі своїх міркувань про  економічну незалежність України.

Проти методів виховання дітей у радянській труд. школі на Україні я завжди вів боротьбу з зав. школами і деякими вчителями шкіл, де мені доводилось працювати, в тому сенсі, що мова має займати в школі перше місце, а не другорядне, оскільки рідна мова є для людини фактично найсильнішою зброєю для боротьби за національне культурне визволення. Таке становище, тобто погляди на предмет мови як на другорядний, існує в багатьох школах України, з чим я безумовно не погоджуюсь.

У нинішній дійсності я не погоджуюсь із тим явищем, що, наприклад, у 5-ій групі труд(ових) шкіл матеріал у більшості є агітаційним, написаний мовою, що не відповідає естетично-педагогічним вимогам. Я вважаю, що необхідно більше дати художньо-літературного матеріалу з українських класиків.

Будучи впевненим у вище викладеному, викладаючи літературу і мову в трудшколах, з питань рідної мови вів активну боротьбу, всіляко привчаючи дітей звертати основну увагу на правильність мови української, на гарні книги, яких, до речі, дуже мало. Щодо питання впровадження художньо-літературного матеріалу в 5-ій групі, я змушений був, за відсутності цього матеріалу, дотримуватися існуючого становища.

Т. Осьмачка.”

За числом аркуша 18 у справі поміщено обвинувальний висновок управління 23 Кам’янець-Подільського прикордонзагону ДПУ щодо Тодося Осьмачки, на якому 28/У. 1933 року прокурор (підпис нерозбірливий) поставив свою резолюцію : „З висновком погодитися”.

„Обвинувальний висновок.

По слідчій справі № 943.

Обвинувачений по ст. ст. 54-1 16-80 КК УРСР

Осьмачко Феодосій Степанович

утримується в Кам. ДОПРі з 12/ІІ – 33 р.

 

За матеріалами, що надійшли до Чемеровецького райапарату ДПУ, стало відомо про те, що вчитель с. Вільхівці Чемеровецького району ОСЬМАЧКО Феодосій Степанович, будучи ідеологічно переконаний як шовініст і вважаючи, що українська культура в УРСР залежить від російської культури, перебуває в утиску, вирішив піти нелегально за кордон в Польщу-Галичину, для того, щоб, як поетові, „синові українського народу”,, розвинути свій світогляд у питанні української культури, яка ніким не пригнічена так, як в УРСР, і є цілком вільною – незалежною.

Здійсненим слідством з даної справи виявлено:

В 1932 р. в жовтні місяці з м(істечка) Лянцкоруня у село Вільхівці Чемеровецького району був переведений вчитель Осьмачко Ф. С., який, як викладач літератури, в процесі роботи з виховання школярів виключно користувався літературними працями Франка, Винниченка, а сучасну літературу не визнавав, вважаючи її не художньою.

Беручи участь у роботі Українських письменників, Осьмачко Ф. С.  написав декілька своїх творів, але останні були до видання не допущені – заборонені як ідеологічно шкідливі, після чого у розмові він завжди казав про те, що вільної літературної діяльності в УРСР нема, що вона утиснута, при цьому виявляючи завжди ненависть до російської мови.

Залишаючись при шовіністичних переконаннях, Осьмачко Ф.С. з метою розвитку своєї літературної діяльності вимагав спочатку офіційного дозволу на переїзд за кордон – в Галичину, як висловлюється він, „в країну, де є вільна українська культура”, а потім вирішив нелегально піти за кордон. (Див. арк. спр. 5-8).

З показання Осьмачко Ф. С. видно, що він походить з бідняцької сім’ї с. Куцівки кол. Черкаської округи. З 1921 р. до 1930 р. перебував у Києві, де закінчив інститут народної освіти, а потім вчителював у залізничній трудшколі. Будучи в ІНО, Осьмачко Ф.С. познайомився з членами Київської організації УКП в 1921 р., відвідував збори УКП, виступав зі своїми творами і згодом був заарештований Київським відділом ДПУ, а через кілька днів був звільнений.

Під час перебування у Києві Осьмачко займався літературною діяльністю в 1923-25 р., перебував в Українській літературній організації м. Києва „ЛАНКА” і в 1920 році (насправді – в 1927 р. – В.Г.), коли ця організація реорганізувалася в „МАРС” (Мистецька Асоціація робітників слова) (насправді – „Майстерня революційного слова”. – В.Г.), Осьмачко з організації вийшов, мотивуючи свій вихід так: „Я з цієї організації вийшов, вважаючи, що всяка організація не сприяє розвитку літературних талантів, а навпаки, затримує цей розвиток”.

Щодо питання політики Партії в розвитку національної культури Осьмачко каже:

„Я вважаю, що настанови Партії про розвиток соціальної української культури „національної за формою і соціалістичної за змістом” практично не правильні. По-моєму, українська культура має бути національною за змістом, правильніше, не бути залежною від центральної культури, якою є в СРСР російська культура. Маючи на увазі, що коли соціально-національна культура доходить до відповідного рівня, вона поступово втрачає свою національну сутність”.

На питання, чому він, працюючи вчителем, не брав ніякої участі в громадсько-політичних кампаніях на селі, Осьмачко каже:

“В господарсько-політичних кампаніях я ніякої участі не брав, по-перше, тому що я перебував в обурливо поганому матеріальному становищі і, по-друге, я не вважаю необхідним брати участь в господарсько-політичних кампаніях, виходячи зі своїх міркувань про  економічну залежність України”.

У своїх показаннях Осьмачко не заперечує прагнень виїхати за кордон в ім’я Української літератури і т. я. спроби легально виїхати не увінчались успіхом, то він вирішив перейти нелегально кордон.

Приймаючи до уваги нижчевикладене і враховуючи соціальну небезпеку перебування обвинуваченого Осьмачка Ф.С. як переконаного шовініста на території СРСР, особливо в межах прикордонної смуги,

ВВАЖАВ БИ:

Слід. справу № 943 за звинуваченням Осьмачка Феодосія Степановича, 1895 р. народження, українця, з вищою освітою, учителя, зі слів раніше не судимого, уродженця с. Куцівки к. Черкаської округи, жит. с. Івахнівці Чемеровецького району, звинувачуваного за ст. 54-10, 16-80 КК УРСР, спрямувати на розгляд ОСОБЛИВОЇ НАРАДИ при КОЛЕГІЇ ДПУ УРСР з клопотанням про застосування до обвинувачуваного міри соціального захисту – вислання на Північ терміном на П’ЯТЬ років.

 

ДОВІДКА: 1. Речові докази по справі не числяться.

  1. Арештований утримується в Кам. ДОПРі і з цього числа перечислюється утриманням за ОСОБЛИВОЮ НАРАДОЮ при КОЛЕГІЇ ДПУ УРСР.

УПОВНОВАЖНИЙ СПВ  підпис (РУДОМИН)

“Згоден” ОПЕР УПОВНОВАЖЕНИЙ СПВ  підпис  (ХЕЙФМАН)

“Затверджую” ЗАСТ. НАЧ. 23 КПЗ ДПУ  підпис  (ПИСАРЄВ)”.

Однак рішення Особливої наради виявилося набагато м’якшим від того, якого просило керівництво прикордонного загону 23.

“Виписка з протоколу № 110/984

Особливої Наради при колегії ДПУ УРСР від 3/УІ-33 р.

СЛУХАЛИ: 1. Справу № 943/50243, Кам. Подільського прикордонзагону ДПУ про звин. гр. Осьмачка Феодосія Степановича, 1895 р. н., ур. с. Куцівки, Черкаськ. р-ну, українець.

По ст. 54-10  КК.

ПОСТАНОВИЛИ:

Осьмачка Феодосія Степановича з-під варти звільнити, позбавивши права проживання в прикордонсмузі терміном на ТРИ роки, рахуючи термін з 7/ІІІ-33 р.

Справу здати в архів.

Правильно: Секретар особливої наради:  підпис”.

Так закінчився намір Тодося Осьмачки перейти за Збруч, у Західну Україну. Однак через рік усе пішло ніби новим колом.

Справа № 1848 Теодосія Степановича Осьмачка розпочата 13 квітня 1934 року донесенням від того ж числа під грифом “

“Цілком таємно. Серія  “К”.

“Начальнику КПЗ 23.

Місто Кам’янець- Под.

З арештованим Осьмачков.

При цьому супроводжується спецконвоєм поет Осьмачков Теодосій Степанович, останній затриманий 11/ІУ ц. р. в селі Драганівці, як особа, яка не має перепустки на в’їзд у смугу, а також, котрий не має паспорта.

Вказаний Осьмачков, за його заявою, весною 1933 року був арештований і утримувався в КПЗ 23, після звільнення з-під арешту останній виїхав до Харкова, до Києва, і з Києва приїхав у Драганівку до свого родича – дядька Осьмачков Михайла,  колишнього стражника, який проживає в селі Драганівці.

При обшуку в нього знайдено заяву на ім’я Німецького консула з проханням прийняти його у Німецьке підданство і дозвіл виїхати до Німеччини.

У розмові з ним останній заявляє, що на Україні жити і працювати не може, оскільки Українським елементам не дають вільно жити, і кращі “поети Українські” через те, що їм не дають жити і вільно розвивати національну культуру, покінчують життя самогубством, як от: ХВИЛЬОВИЙ, МАЯКОВСЬКИЙ та ін.

В розмові з ним останній веде себе антирадянськи, наприклад, у розмові з ним він мені поставив питання “Що б ми робили, якби з’явився на світ новий Пушкін, невже ми б його весь час тримали в ДОПРі”.

Також у розмовах заявив, що має лише одну мету – піти за кордон за всіх обставин і можливостей.

Виходячи з вище викладеного, можна вважати, що вказаний Осьмачков прибув на територію Чемеровецького району винятково з метою нелегального переходу за кордон.

На основі вище викладеного Осьмачков нами затриманий і скеровується в В/розпорядження.

Додаток документи, вилучені при обшуку в Осьмачкова.

РАЙУПОВНОВАЖНИЙ ДПУ:   підпис    (КРАВЧУК).

УПОВНОВАЖЕНИЙ:  підпис   (РЯБЧЕНКО)”.

Заяву до  німецького консульства Тодось Осьмачка написав українською й англійською мовами. Ось її український текст:

“До Німецького Консульства.

Київ, 1 квітня р. 1934.

Прохання.

Вибачте, що не знаю німецької мови.

Я український поет, але вигнаний з сучасного життя; не маю навіть можливости клопотатися про виїзд за кордон.

І звертаюся до Вас, коли можна, мені допомогти, то поможіть виїхати  до Німеччини. Хоч би й через обмін.

З пошаною Теодосій Осьмачка”.

Того ж 13 квітня 1934 року уповноважений СПВ (секретно-політичного відділу) 23 прикордонного загону Подорожний виписав дві постанови – про пред’явлення звинувачення і про початок слідства. В обох документах зазначалося, що “Осьмачко в 1933 р. за виявлення еміграційних настроїв і к. р. діяльність був засуджений до вільної висилки терміном на три роки і в даний час знову прибув у прикордонну смугу з наміром емігрувати за кордон”.

Одинадцятим аркушем у справі підшито пояснення Тодося Осьмачка. Точної дати під ним немає, але писане воно, вочевидь, того ж тринадцятого.

“Чого я прибув до Лянцкоруня? Тому, що я був у дуже тяжкому економічному стані і мені здавалось, що я вивчуся фотографії у дядька і зароблю грошей і виїду закордон.

Тим більше, що мене із сучасного життя доля викинула, бо я не згоджуюся з деякими точками його, це в літературі: я ж себе не мислю іначе, – хоча і тяжко мені зараз це з’ясувати, бо почуваю себе недужим – лише як поета.

Не виїхав же я торік із Кам’янця, куди хотів, тому, що мені кімнати (слово нерозбірливе – В.Г.) обкладали. Далі писати не можу, бо голова болить. А мої зізнання, які б я давав, були б невідповідні істотності.

Т. Осьмачка.

Року 1934.

Р.S. Потім мене тягло побачити дядька, до якого маю певні родинні почування. Він бо старий… А пашпорта я мав, та витягли в Київі злодії, чого мене і затримано”.

Незважаючи на важкий фізичний стан затриманого, його того ж таки дня допитали. В протоколі допиту в основному повторюється, хоч трохи й коротше, минулорічна розповідь Тодося Осьмачки про його дотеперішнє життя.

Того ж 13 квітня 1934 року був допитаний дядько Тодося Осьмачки – Михайло Юхимович.

“Протокол допиту звинув.

1934 р. Квітня 13-го дня.

Я к/уповноважений Чемеровецького РАДПУ Вишуков С. Г. допитав у якості свідка гр-на с. Драганівки Осьмачка Михайла Юхимовича, який дав про себе такі свідчення.

Осьмачко Михайло Юхимович,

народився 1875 р.,

середняк, чл. колгоспу з 1930 року,

 безпартійний, за фахом слюсар,

майновий стан: дім, корова, хлів.

Одружений, сім’ї має 3 душі ?

Житель села Драганівки.

Будучи допитаним, по суті справи показав таке.

Народився я в 1875 р. в селі Ташлик Черкаського повіту Київської губернії, волості Ташликської, в сім’ї селянина-наймита. Батько мій весь час служив наймитом у поміщика в м. Рохмістрівка того ж повіту і волості Київської губернії, де і помер. В якому році помер батько, я не пам’ятаю. Я залишився після смерті батька у віці 5 років. Скоро після смерті батька померла і мати, я виховувався у свого брата Осьмачка Степана Юхимовича, який працював наймитом у поміщика Терещенка в селі Куцівці Ташликської волості Черкаського повіту Київської губернії і років 8-9 тому помер. До десяти років я жив у брата. Після цього працював у селян-куркулів наймитом, пас корів протягом двох років. Повернувся після цього до вказаного вище брата і в того ж поміщика пас молодих коней.

Через кілька років я переїхав у місто Київ на млин Бродського (навпроти пристані), де я працював біля машини, підмітав (слово нерозбірливе – В.Г.). Після цього я почав працювати підручним у слюсаря і 1897 року був взятий на службу і прослужив п’ять років в кавалерійському 12 гусарському полку на посаді старшого унтер-офіцера в місті Меджибожі Подільської губернії. Після служби призвали на японську війну, служив на Далекому Сході в 3-му кулеметному відділенні на посаді старшого унтер-офіцера, де і був поранений у праве плече.

Після закінчення війни в 1904 р. переїхав у місто Київ на той же млин, і невдовзі після цього перейшов на роботу в чавунно-ливарний завод Грентора в Києві. Через років два перейшов в залізничне депо. Через рік я виїхав з міста Києва в місто Кременчук на млин (прізвище власника нерозбірливе – В.Г.) і пропрацював три роки. І після цього повернувся до брата в село Куцівку. Через рік я переїхав у 1912 році в Бессарабію до поміщика Кассо в  село Читулешт Сороцького повіту і в кінці 1913 року переїхав у місто Кам’янець-Подільський. Тут поступив на службу кінним стражником і був присланий на  ту ж службу в м(істечко) Лянцкорунь і прослужив тут. Але почалась імперіалістична війна 1914 р., восени 1914 р. був взятий на службу і прослужив до осені 1916 року на посаді унтер-офіцера при штабі 3-го кавалерійського корпусу. Звільнений був через хворобу. І скоро був знову призваний в м. Балаклію Харківської губернії. В 1917 році, 1-го липня, знову звільнений. Повернувся в село Драганівку, де й одружився з гр-кою Пастух-Козак Парасковією Максимівною і працював у своєму господарстві, яке було при дружині. В 1930 р. вступив до колгоспу, де і працюю в якості машиніста при МТС м(істечка) Чемерівці, а в даний час працюю в к-пі ім. Яковлева села Драганівки з ремонту с/г інвентаря.

11/ІУ ц. р., прийшовши з роботи додому, я почав справляти важіль косарки. Була 6-7 година вечора. В цей час прийшов до мене мій племінник Осьмачко Тодос Степанович, сів коло мене і розповів, що у нього зараз, як він йшов сюди, в єврейській сільраді забрали всі документи і дали мені (йому) розписку. В той час я його спитав, чи був у вас паспорт. Він мені сказав, що паспорт його вкрали в м. Києві під час базару. Про що він нібито заявив до Київської міліції біля вокзалу. Після того, як я закінчив роботу, ми зайшли до мене в кімнату і тоді я почав його питати, навіщо ти приїхав сюди. Він відповів,що приїхав за довідкою і розрахунком за роботу учителем. Коли я йому нагадав, що тобі ж не можна тут перебувати, він тоді сказав мені по-секрету, що він хоче перейти кордон в Польщу і одночасно сказав, що буду йти до кордону не приховуючись, для того, щоб мене пристрелили, або ж я тобі напишу записку, а ти вбий мене, тому що мені набридло жити. Скрізь арештовують, жити не дають і не розстрілюють.

Доповнення.

В той же момент прийшов черговий сільради і попросив його до Драганівської сільради. Більше я з ним нічого не говорив. Він мав при собі чемодан, якого він залишив в містечку Лянцкоруні.

Більше сказати нічого не можу. В протоколі записано правильно  з моїх слів.

Підпис – Осьмачко.

Допитав к/уп. ДПУ підпис”.

Наступного дня, тобто 14 квітня 1934 року, уповноважений прикордонного загону ДПУ Подорожний зі слів Тодося Осьмачки в протокол допиту записував:

“З 1910 року займаюсь літературною роботою. За останні роки прийшов до висновку, що на Україні при структурі радвлади я не зможу займатися своєю літературною роботою. Оскільки радвлада не дає вільно розвивати свої думки і взагалі українській літературі, перетворивши її в залежність від Держплану. Будучи незгодним з такою структурою, я вирішив у 1933 році виїхати за кордон, де я міг би як поет продовжувати свою літературну діяльність. В 1933 році я твердо вирішив виїхати за кордон, з цього питання я подав заяву колишньому наркомпресу Скрипнику та іншим особам. В цьому ж році я був арештований органами ДПУ і внаслідок цього засуджений до позбавлення прав проживати в прикордонній зоні протягом 3-х літ.

Після цього я виїхав з прикордонної зони і до квітня 1934 року проживав у Київській області.

Вирішивши все ж таки перебратися через кордон нелегально, я приблизно в перших числах квітня місяця повернувся у прикордонну зону з наміром прожити деякий час в с. Драганівка Чемеровецького району, де проживає мій дядько, – щоб у подальшому при нагоді перебратися через кордон, (далі дописано рукою Т. Осьмачки – В.Г.) раніше, звичайно, поклопотавшись ?

Написану мною заяву для Німецького консула з проханням про надання мені допомоги виїхати з України я мав на увазі переслати потім до консула, але у зв’язку з моїм арештом не встиг.

Показання читав. Написано правильно, в чому й розписуюсь.

Т. Осьмачка.

Допитав  підпис”.

Чи то на пропозицію слідчого, а швидше всього, що з власної волі, аби розтлумачити “гепеві” свої справжні прагнення, помисли і мрії, Осьмачка того ж дня відверто пише про свої погляди на тогочасне становище України.

Не беріть із зеленого лугу верби

ні на жовті піски, ні на скелі,

бо зів’яне вона від жалю і журби

по зеленому лузі в пустелі.

О. Олесь.

 

Коли я дивлюся на світ, то перед моїми духовними очима на землі під сонцем тріпотять моря кругом окіяну, як великі зелені листки росинками;

і коли я думкою припущу, що немірима сила окіяну може зламати берег якогось моря і своїми водами створити такі умови, що вимруть найкращі живі істоти, пристосовані до своїх обмежених морем умов, то роблю висновок, що Україна яко море національно-соціяльне теж — мусить мати свої потуги, або армію для більше гідного життя!

Коли я дивлюся на світ одвертими очима, то я бачу, як проходить юний прекрасний день через моря і ріки і з його білосніжних ніг капають на наші поля роси, що лишилися на пальцях од морських хвиль; кожна така росина викликає з-під землі цілі лани юного зела і ціли поля вогнів із кольорів запахущих квіток.

Коли я дивлюся на світ одвертими очима, то я бачу, як проходить день над нашими полями і як встають осінні тумани і несуть по-під цим днем тягучі довгі сірі рядна по-над ланами; крізь рядна пропускають роси, що капають з алєбастрових ніг прекрасного юного дня, – але роси вже сірі, як і рядна осінніх туманів, – то бачу, що вся зелень на полях гине, жовкне. …І у мене з’являється думка про те, що Україна мусить мати свої творчі сили, незалежну економіку, аби не дати зовнішній силі в’ялити ніжні парости місцевого національно-соціяльного життя. Не дати туманам сіяти крізь свої сірі рядна ясну росу із прекрасного літнього дня на наші поля, що дають всім свій плід.

1) Я говорю Україна мусить мати незалежну армію, підпорядковану федеральному спільному командуванню республік.

2) Україна мусить мати свою незалежну економіку, аби місцеві творчі сили не були пошиті у зневагу людьми, що не знають справи у нашім краю; аби місцеві творчі сили мали змогу розвиватися на повну широчінь.

Але я і з тим поетом у вірші згоджуюсь, що сказав: „поете, любити свій край не є злочин,  коли це для всіх!”

А все моє життя було скероване, аби виявити себе яко письменника і для цього я жертвую і офірую усим моїм життям і спокоєм.

Року 1934. 14/ІУ.

Т. Осьмачка.

P.S. Ці думки мені ніким не навіювались, а випливли із мого стражденного життя”.

Це відчайдушний крик душі в застінках в’язниці, намагання з останніх сил і можливостей хоч щось пояснити „гепеві” про себе, про свої поривання. Це була справді офіра „всим моїм життям”. Свідченням цьому є наступний документ.

“Оперативному уповноваженому І.І.

від стажера І.І. Салякіна А.Ф.

Рапорт.

Сьогодні мною при спробі покінчити життя самогубством затриманий гр-нин Осьмачко, який перебуває під вартою і який намагався кинутися зі сходів 3-го поверху. Присутні 2 вахтери дій до перешкоди його вчинку ніяких не вчинили.

Про що і доношу даним рапортом.

14/ІУ.  Стажер підпис”.

“ТВП НАЧ. 23 КАМПРИКЗАГОНУ ДПУ

РАПОРТ

Доношу, що під час мого чергування 14 квітня ц. р. в 18 годин 30 зв. мені повідомив стажер ОО т. САЛЯКІН, що, перебуваючи на третьому поверсі штабу управління загону, він помітив, що арештований ОСМАЧКО Ф. С.  намагається викинутися з 3-го поверху. Він підбіг і схопив його за пальто, тим самим попередивши самогубство ОСМАЧКО.

Вахтер ДОМАЄВ і вартовий ГОЛОВІН, бачачи намір арештованого ОСМАЧКО, розгубились і не вжили жодних заходів.

Необхідно відзначити, що коли я прибув у тюрпод для з’ясування обставин пригоди, арештований ОСМАЧКО вчинив щодо мене антисемітський випад, заявивши: “Якби на моєму місці був єврей, ви не вчинили б так, як зі мною”, тут же заявив, що він надалі підкорятися вахтерам не буде.

Повідомляю про викладене на Ваш розгляд.

Черговий по упр. загону  підпис   (Майзенберг).

14/ІУ-1934 р.”

Резолюція на рапорті гласила: „Перевести в окрему камеру спецкарцер в Допр. Попередити нач. Допра про особливий нагляд за (слово нерозбірливе). Справу закінчити в 3-денний термін”.

Обвинувальний висновок склав уповноважений СПВ Подорожний, дав згоду на  нього уже знайомий нам опер. уповноважений СПВ Хейфман і затвердив тимчасово виконуючий обов’язки начальника 23 Кам’янець-Подільського прикордонного загону ДПУ  Писарєв. Пропозицію звинуватити Т. С. Осьмачка за ст. 16-80 КК УРСР і ув’язнити у виправний трудовий табір терміном на три роки підтримав і прокурор КПЗ ДПУ Ланчуковський. Особлива нарада при Колегії ДПУ УРСР 28/ІУ 1934 року підтримала цю пропозицію.

Підконвойний шлях Тодося Осьмачки далі проліг по в’язницях і психіатричних лікарнях, потім знову були арешти, ув’язнення. Маленьким штрихом до цього є останній документ, зафіксований у даній справі № 1848. Датований він 22 вересня 1937 року.

“У Ротмістрівський райвідділ НКВС

с. Ротмистрівка, Київської області.

У справі ОСЬМАЧКО.

При цьому скеровуючи копію обвинувального висновку в справі Осьмачко повідомляємо, що Осьмачко Феодосій Степанович постановою Особливої Наради ДПУ УРСР від 28. ІУ – 34 р. засуджений до ув’язнення у ВТТ (виправно-трудових таборах – В.Г.) терміном на 3 роки.

Крім того, на Осьмачко в архіві 8 відділу УДБ НКВС УРСР є архівна справа-формуляр № 81792-24 р., як члена УКП. В 4 відділі УДБ НКВС УРСР є на нього агентурна справа № 19239-25 р. „ПРОДОВЖУВАЧІ” і с/ф № 472/19062-35 р. за означенням „укр. к-р”. Інших даних немає.

ДОДАТОК: за текстом.

ТВС НАЧ 8 ВІДДІЛУ УДБ НКВС УРСР

ЛЕЙТЕНАНТ ДЕРЖБЕЗПЕКИ     підпис  (МУНВЕЗ)

ІНСПЕКТОР

СЕРЖАНТ ДЕРЖБЕЗПЕКИ                     (БРАГІНСЬКИЙ)”.

 

Життя Тодося Осьмачки було сповнене численними драматичними й трагічними подіями. Воно, власне, являло собою суцільну трагедію, як і доля всього українського народу в ті часи. І справи, заведені на письменника ненависною йому “гепевою”, – це й виразні документи епохи, і портрет поета в його пориваннях до свободи, до безперешкодної творчости в ім’я української літератури.