ЗАЛИШАЙСЯ ВДОМА. Дні пам’яті та примирення. Володимир Булаєнко

Народився Володимир Булаєнко 8 червня 1918 р. на Поділлі – село Сорокодуби Красилівського району. Дитинство його було нелегке. Батько повернувся з громадянської війни на милицях, тяжко хворий. Володі тоді було три роки. А ще через два роки батька не стало. Важко було матері, простій селянці-вдові, ростити двох малих синів, учити, виводити в люди.

Навперекір чорній нужді хлопчик тягнувся до знань, до навчання. Ось що розповість Ганна Костянтинівна – мати поета:

«Йому було шість років 8 іюня. І так осінню не дає мені жити: в школу! Повстрічала я вчителя і говорю:

– Михаїле Івановичу! Ну що мені робити з Володею, так в школу ходити хоче. 

– Скільки йому років?

– В іюні шість. 

– Зарано в школу йти. Далекувато. Та й батька у вас немає. Дитина добре не вдягнена, не взута. 

Кажу, так воно і є, хай ще цю зиму побуде вдома. 

Другого дня десь дитина пішла, аж увечері приходить. І завтра так. Я думаю, що він у сусідів з хлопчиками грається, а він пішов у школу і став у кутку в класі. 

Вчитель питає: 

– Володю, чого ти хочеш? 

– В школу ходити. 

– Сідай».

За щирою батьківською порадою вчителя Володя після десятирічки поступить на філфак Дніпропетровського університету. Щоб «вивести в люди» сина, мати продасть останню корівчину – годувальницю сім’ї.

Ставши студентом, хлопець ще з більшою пожадливістю потягнувся до знань. Читав, як мовиться, запоєм, і писав багато, писав щодня, але друкувати свої вірші не квапися. 

Навчання в університеті перервала війна. Студент-третьокурсник пішов добровільно на фронт. Після поранення були полон і втеча з полону. Ледь добрався додому. Лікувався. Пізніше добрі знайомі влаштували Булаєнка на роботу в бухгалтерії господарчого пункту сусіднього села Чернелівки (вже у наш час з’ясувалося, що направили його туди не просто «знайомі», а товариші по підпільній роботі). Чимало корисних справ зробив тоді Володя для мешканців села. Дізнавався, коли буде відправка у Німеччину і заздалегідь попереджав людей, аби встигли переховатися.

У сорок четвертім знову пішов на фронт. 19 серпня 1944 року в бою з фашистами за визволення литовського міста Бауска Володимира Булаєнка було смертельно поранено. 

Передчувало серце юнака… Коли йшов на фронт у рідній домівці з віршами залишив записку: «Якщо я ніколи не повернуся додому, прошу переслати ці книжки заказною бандероллю в Київ комусь із поетів. Може бути, придасться до друку. При цьому зазначити, що автора немає в живих…» 

Першого повоєнного року мати поета добереться до Києва, аби показати саморобні книжечки-зшиточки із віршами загиблого сина.

Вони потраплять до рук Андрія Малишка, головного редактора журналу «Дніпро». Саме тоді, прочитавши їх, він захоплено вигукне: «Це – поет від Бога» і видрукує частину доробку. 

І тільки 1958 року у видавництві «Молодь» вийшла окрема збірка Володимира Булаєнка «Поезії», укладена старанням Ліни Костенко. Поезія знайде теплий відгук у серцях широкого читацького загалу. З особливою любов’ю її зустрінуть на рідному Поділлі. На знак визнання і глибокої поваги до пам’яті загиблого поета земляки назвуть його іменем колгосп, вулицю, обласну молодіжну літературну премію. Буде встановлено меморіальну дошку на Дніпропетровському університеті, в якому навчався Володимир Булаєнко. 

Але знайшлися людиська. Натхненні чорною заздрістю, ці напишуть до «високої інстанції», що вшановують пам’ять В. Булаєнка незаслужено, адже він був у німецькому полоні. «Інстанція» відреагує блискавично і стане на бік трьох недремних інформаторів, які підписали листа. 

Було це в ювілейному році (В. Булаєнкові тоді виповнилося б 50). За вказівкою «згори» анулювали назви колгоспу, вулиці, премії, зняли меморіальну дошку з університету, потрощили погруддя поета, з бібліотек вилучили його книжки. 

Свавілля вкоротить віку матері поета. Залишиться пусткою хата – на одинці з трьома берізками, з якими виростав Володя. Але й вони втримаються недовго. Берізки зрубають, хату зрівняють із землею. 

Аж з духовним відродженням незалежності України на місці, де стояла хата поета, поставили меморіальний знак. На колишньому подвір’ї посадили молоді берізки. А до 75-річчя від дня народження в Сорокодубах відкрили меморіальний музей Володимира Булаєнка, пам’ятник-погруддя, іменем поета назвали одну із вулиць Красилова, новозбудовану Кошелівську середню школу. За ініціативою голови обласної письменницької організації Миколи Федунця започаткували книжкову серію «Хранителі рідного слова». Серію відкрила книга поезій Володимира Булаєнка. І в передмові до видання Микола Федорович напише: «Так, справжні поети приходять на землю від Бога. У них завше тернистий шлях, складне і навіть незрозуміле для декого життя. Але це життя – справжнє, живе, немає у нього спину. Тут подуми і тривоги, відчай і політ, падіння, зриви і знову – лет, небо!»

 


Залишити відповідь