ЗАЛИШАЙСЯ ВДОМА. Дні пам’яті та примирення. Леонід Левицький

Левицький Леонід Миколайович народився 8 листопада 1917 року в селі Миньківці на Житомирщині. Дитинство і юність минали в різних куточках – у Новоставцях Теофіпольського району, Плужному Ізяславського, Михайполі Ярмолинецького районів, куди отримували направлення на роботу батьки-педагоги і де випадало працювати й самому Леонідові.

На восьмому році життя Леонід Левицький вперше переступив поріг школи в с. Поляховій, де в той час працювали батьки. З 1928 по 1932 роки Леонід Левицький навчався в Новоставцях.

У Леоніда була тонка поетична душа, хлопець ще в шкільні роки почав писати вірші. Також любив Леонід малювати, ставши студентом часто виходив з мольбертом в парк змальовувати краєвиди, але найчастіше малював портрети письменників.

У 1932 році вступив до Кривовільського агрозоотехнікуму і навіть устиг здобути трудовий досвід. Але потяг до літератури переміг, і Леонід повернувся до школи, аби закінчити десятий клас і мати можливість вивчати літературу у вищому учбовому закладі. Десятирічку закінчувати довелося у с. Плужному, де батько був шкільним завучем, а мати керівником молодших класів. Маючи здібності до навчання, юнак без труднощів продовжив навчання після кількарічної перерви. Будучи ще школярем-десятикласником, керував шкільним літературним гуртком, хоча інші гуртки провадили виключно вчителі, та й досвідчених викладачів літератури в школі не бракувало. Цей факт говорить про незвичайне поетичне обдарування Леоніда Левицького.

Після закінчення школи в 1937 році Леонід вступив на філологічний факультет Київського університету. Був членом університетського літгуртка, найбільше серед усіх своїх поетів-сучасників шанував Максима Рильського. Друзі та знайомі молодого поета пригадують, що, незважаючи на беззаперечні лідерські здібності і почуття відповідальності за всіх, Леонід був дуже скромною людиною. Він уперто працював над кожним віршем, вдосконалюючи найдрібніші деталі. Переважна більшість відомих нині віршів була написана поетом саме у студентські роки.

В листах до рідних він писав: «Зараз хоч і зайнятий дуже, але про вірші не забуваю. Днями носив кілька віршів до Максима Рильського. П’ять моїх віршів взяв до журналу «Радянська література». Я радію, що вірші приймають до друку. Приймають – виходить, що вони непогані».

30 червня 1941 року пішов добровольцем на фронт, а вже в серпні був поранений, лікувався в госпіталі, що стояв у Полтаві, а опісля – знову на фронт. Леонід писав до своєї матері: «Якщо буду, думав, поетом, то потрібно все знати, все пережити. А крім того, не сидіти ж мені в тилу, коли весь народ воює».

З кінця 1941 року і принаймні до червня 1942, як засвідчують дати під віршами і назви населених пунктів, де вони писалися, поет воював на Донбасі. Був воєнним кореспондентом, не боявся поринати в шал боїв, аби донести до людей новини з фронту. Власне під час виконання одного з таких кореспондентських завдань і дістав смертельне поранення  25 грудня 1943 року під селом Забілоччя на Житомирщині.

Єдина поетична книга «Недоспівана пісня» побачила світ в 1959 році і була перевидана в 1985. Посмертно прийнятий до Спілки письменників України в 1961 році.

 


Залишити відповідь