ЗАЛИШАЙСЯ ВДОМА. Чорнобильська трагедія. Галина Панчук.

Чорнобильська трагедія велике горе для багатьох українських родин, яким на все життя чорним попелом закарбувалася в пам’яті дата «26». Кожна сім’я, яка на той час проживала або перебувала в місті Прип’ять має свою історію…як і родина нашої подільської письменниці ГАЛИНИ ПАНЧУК, якій двічі являлася дата 26 квітня …

Панчук Галина Степанівна народилася 19 липня 1953 року в с. Каймонове Усть-Кутського району Іркутської області Російської Федерації. Цікавими є її спогади:

«Волею долі я народилася на берегах могутньої річки Лєни. В Іркутську область батьки мої поїхали будувати залізницю. 19 липня 1953 року вони вже раділи моїй появі на світ. А за рік родина повернулася на рідну Хмельниччину: тата забирали до війська, а мама не хотіла залишатися на чужині. Сімейні перекази оповідають про те, як я мало не потонула у сибірській річці. Тому часто жартую, що вже в однорічному віці загартовувала себе, готуючись до життєвих випробувань, найтяжчим з яких стала чорнобильська трагедія».

Саме тому Галина Панчук з матірю переїхала на Хмельниччину в с. Гриців Шепетівського району. Там вона закінчила школу на вступила до Кам’янець-Подільського інституту. По закінченню інституту отримала направлення у м. Прип’ять. Працювала Галина Степанівна вчителем недовго, через хворобу була змушена перейти в Будинок культури, вела літературну студію.

З архівів аматорської студії «Прип’ять-Фільм», можна дізнатися про те, що за кілька днів до вибуху на ЧАЕС, Галина Панчук мала брати участь у виставі присвяченій Марині Цвєтаєвій, але не судилося….

26 квітня її життя змінилося назавжди… Через багато років всі її переживання, спогади виллються у збірки «Несезонний вирій» (1996),«Зозульчині черевички» (2002),«Голос вишні і бджоли» (2004), «Ескізи моєї душі» (2006).

Величезну роль у житті зіграли її батько, який зумів знайти правильний шлях автомобілем аби зберегти життя своєї Галини (оскільки на той час вона вже потребувала серйозного лікування), матір, яка у всьому підтримувала та допомагала її та донечка, яка давала її наснагу, силу на віру в себе. Саме так, втрьох їм вдалося вибратися з м. Припяті та вдруге повернутися до м. Гриців. На Хмельниччину.

Повернувшись на рідну землю вона багато працювала. Саме тут вона видала перші три збірки, була прийнята до НСПУ. Дуже часто згадувала в творах свою маму, яка любила вишивати та співати пісню:

«Посію я жито межи осокою,

Ой жаль мені буде доню за тобою…»

Хворіла…та мріяла, хоча б ще раз побачити м. Прип’ять. Але не судилося…

Фатальна дата «26 квітня», яка вдруге стала для неї вічністю, її серце перестало битися 26 квітня 2008 року…


Залишити відповідь