МЕМОРІАЛЬНА ДОШКА УВІЧНЮЄ ПАМ’ЯТЬ

У будинку №115/1, що на вулиці Проскурівського підпілля, відкрито меморіальну дошку письменникам М. Ф. Федунцю і О. С. Ванжулі.

З цієї нагоди зібралися колеги по перу, студенти Хмельницького гуманітарно-педагогічної академії, друзі.
Згадували про подружжя-поетів голова обласної організації НСПУ Петро Маліш,

побратим з юнацьких літ Миколи Федоровича М. А. Мачківський,

ректор Хмельницької гумантарно-педаогічної академії І. М. Шоробура (у вузі часто виступав поет),

заступник міського голови Галина Мельник,

донька Олександри Семенівни – Ірина. 

Меморіальна дошка увічнює пам’ять про прекрасних ліриків. Їхню поезію люблять за щирість почуттів, своєрідність і глибину думки, лаконічність і влучність вислову, за справжню любов до людини та України.

Письменниця Ніна Шмурікова-Гаврилюк присвятила вірш Миколі Федунцю і Олександрі Ванжулі.

ІЗ НАМИ ПАМ’ЯТЬ
Ідуть поети в падолист,
У вирій линуть, наче птиці,
Лишають іншим серця хист
І книг шеренги на полиці.

Дітей лишають і слова,
І в нас немеркнучу частинку.
Не рветься ниточка жива,
Тече життя, нема зупинку.

Із нами – пам’ять. Це вона
Верне їх обриси знайомі.
Минуть і осінь, і зима – 
А пам’ять житеме в цім домі.

Ванжула є і Федунець
У наших спогадах щасливих,
Є теплий промінь їх сердець
Посеред віх життя мінливих.

Хто докладав до толоки
І власну долю – неодмінно
Той справді житиме віки
В суцвітті слова – Україна!

Микола Федунець

* * *

Через тисячу літ я б проснуться б хотів –

Шепіт вітру спізнать, навістити тумани.

І хоч трішки дізнатись в тій далі віків,

Як мережиться доленька ваша, краяни.

 

І коли я почую: живісінькі ви, –

Узнавать українців по голосу буду, –

То спокійно вернусь під коріння трави,

І – ще тисячу літ радість грітиме груди.

 

* * *

Учуся жити, щезлі дні жалію,

Що в безтурботті й марнотах пройшли,

Не все так просто, хоч і безнадію

Розторочити прагну, як вузли.

 

Не вмію долю власну захистити

Від нашепту, від ницих вихваляк.

Не вмію бути спритником, ловчити:

Тобі – копійка, а мені – п’ятак.

 

Тобі – стернина, а мені – покоси,

Тобі – притулок, а мені – дворець.

Не вмію так: крізь час хлопчина босий

На мене дивиться із Сушовець.

 

* * *

Все починається з малого,

В нім – витоки і дій, і див…

У смужці світла молодого –

Світанку трепетний розлив.

 

Віки гудуть в народній думі,

Поема твориться з рядка.

Многоголосся піль – у шумі,

Ледь чутнім шумі колоска.

 

Дев’ятий вал – у крапелині,

Пожеж насіння – в сушняках,

Трави просторища – в зернині,

В стежині – довгий-довгий шлях.

 

У миті, що коротка строго,

Пульсують сотні тисяч літ…

Світ починається з малого

І саме тим – великий світ.

 

 

Три дороги

Три дороги, намітила доля мені,

Кожна – інша,

А всі – неминуче земні.

 

Першу зміряв давно – найкоротша з доріг.

Не барвив її квіт,

Не закутував сніг.

 

Не спішила до піль,

Не текла між отав.

Я недовго, признатись, її пам’ятав.

 

До порога – і тільки – мене довела,

Від порога – і далі –

Наступна лягла.

 

Простяглась-простелилась в мінливі світи,

Скільки вистачить сил,

Буду нею іти.

 

Маю радість на ній

Всю до крихти відчуть,

Нікудишня без цього, погодьтеся, путь.

 

Маю сум пережити,

Спізнати до дна,

Бо інакше – неповною буде вона.

 

Лиш опісля дорога почнеться,

Яку

Не дано пригадати на цьому віку.

 

Не лякаюся дня,

Коли звузиться світ,

І та, третя, поверне до чорних воріт.

 

На єдине молюсь:

Якщо гряне пора,

Поприходили б всі, кому зичу добра.

 

Всі, кого виглядаю,

Душею люблю,

Всі, з ким другу дорогу сьогодні ділю.

 

* * *

Я йшов кудись, я повертався звідкись,

Я всім і всюди роздавав свій час.

То знаним, то незнаним – і не бідкавсь

На те, що не даються дні в запас.

 

Як вмів, як міг – допомагав невдасі,

Забродив з головою в поговір.

Свій час я розкидав, як зерна птасі,

Що залетіла випадково в двір.

 

Незримі ниті гайнувань – снувались,

Намотувались дні на літ клубки.

А строфи недописані лишались

І пилом покривалися рядки.

 

Та я, між тим, не поспішав зітхати,

Бо знав: знайомі й незнайомі вмить

Мені пробачать марноті і трати…

Але от час… Чи він мені простить?

 


Залишити відповідь