Слухай нас, Тарасе!

     Шевченківські дні традиційно тривають від березня – місяця народження і смерті Тараса Шевченка – до травня, бо саме 22 травня 1861 року він знайшов вічний спочинок на дніпровській кручі, як і передрікав у своєму «Заповіті».

     21 травня пам’ять великого Кобзаря вшанували у с. Масівцях Хмельницького району.

Цього дня до сільської бібліотеки завітали подільські письменники, члени НСПУ Василь Горбатюк, Неоніла Яніцька, Ольга Ткач.

Разом із учнями місцевої школи гості вкотре доторкнулися  до поезії Тараса Шевченка. Звучали рядки його безсмертної поезії, у вінок пам’яті впліталася сучасна громадянська поезія поетів-подолян, на імпровізованій сцені відтворювались міні-сцени і творчої спадщини генія українського народу.

     Усі виступи: ведучої дійства, бібліотекарки Катерини Шатунської, директора Чорноострівської ЦРБ Зої Філіпенко, учнів та вчителів Масівецької ЗОШ І-ІІ ст. і, звісно, гостей-письменників, створили неймовірну атмосферу свята, дотику до справжнього животворного Слова. До речі, на Поділлі, у с. Гнатівці та Миколаїв Хмельницького району, існують легенди про час перебування великого Поета на нашій землі. Їх розповіли присутнім письменник, директор обласного літературного музею Василь Горбатюк, і директор Чорноострівської ЦРБ Зоя Філіпенко.

     Після завершення зустрічі найактивнішим учасникам шеченківських читань вручили подяки, зробили колективні фото на згадку.


«Зернослово»: щедрий засів на Хмельниччині

           Зерно, посіяне в землю, дає хліб. Посіяне слово дає хліб духовний. Не випадково саме ці два слова дали назву традиційному подільському фестивалю. Уже вшосте письменники краю, члени НСПУ, та Хмельницький обласний літературний музей,  провели літературний фестиваль «Зернослово». І теж, за традицією, в одному із районів області. Цього року літературний фестиваль приймала Чемеровеччина.

Так співпало, що 16 травня світ відзначав і захоплювався красою української вишиванки, а для чемерівчан це ще й дата народження відомого письменника – поета і перекладача Тодося Осьмачки. Свого часу він кілька років жив і працював на Чемеровеччині. Тож творчі виступи хмельницьких письменників Василя Горбатюка – директора обласного літературного музею,

Петра Маліша – голови обласної організації НСПУ,

Неоніли Яніцької – відповідального секретаря Хмельницької обласної організації НСЖУ,

Ольги Ткач – поетеси,

присвячувались генетичному коду нації, зашифрованому у вишиванці, духовному зв’язку поколінь, який найповніше передається саме у слові.

     Програма літературного фестивалю була насиченою: письменники  зустрілись із шанувальниками своєї творчості у центральній районній бібліотеці.

Відведений час пролетів непомітно – яскраві виступи, історичні екскурси, поетичні читання письменницького «десанту» дарували багато позитивних емоцій слухачам, відкривали їм невідомі сторінки з життя подільського краю. Приємною несподіванкою для директора Чемеровецької районної бібліотечної системи Марії Кульпінської стали книги хмельницьких письменників-спілчан, літературний альманах «Південний Буг», подаровані бібліотеці.

     Наступна зустріч відбулась з представниками молодого покоління – у стінах Чемеровецького медичного коледжу. Учасники фестивалю виступали перед вщерть заповненою аудиторією.

Для багатьох студентів І-ІІ курсів це було перше знайомство з письменниками-земляками. Судячи з їхньої реакції та різноманітних запитань, майбутні медики почерпнули для себе чимало пізнавальної інформації про літературу і тих, хто покликаний її творити нині. Бібліотеці закладу (бібліотекар Ольга Гуцол) гості теж подарували власні видання та нові книги колег-подільських авторів.

    Завершальну крапку учасники літфестивалю «Зернослово» поставили у селі Івахнівці, яке відоме тим, що тут жива пам’ять про Тодося Осьмачку. Її береже, зокрема, сільська бібліотекарка Алла Боднарчук.

І хоча за вікнами шумів дощ, у бібліотеці світлішало від спогадів, щирого спілкування. Мабуть, так і має бути: слово, проросле у душі письменника чи поета, неодмінно упаде зерням на батьківську землю, що Поділлям зветься.


Хочу, щоб мирний був завтрішній день

“Хочу, щоб мирний був завтрашній день” – під такою назвою у Хмельницьому обласному літературному музеї пройшов музейний урок. На заході були присутні вчителі-курсанти Хмельницького інституту післядипломної педагогічної освіти. 

Працівники музею представили виставку фронтових листів Володимира Семеновського та розповіли романтичну  історію пов’язану з ними.

Володимир Семеновський – поет, наш земляк, який народився в селі Кривин Славутського району 15 лютого 1921 року. Після закінчення місцевої десятилітки Володимир вступає до Житомирського педагогічного інституту. Тут до початку війни він закінчує лише три курси. «На початку 1941 року разом з групою студентів педінституту, – пише Семеновський у своїй автобіографії, рукопис якої зберігається у літературному музеї, – був евакуйований в місто Челябинськ, де вступив на 4 курс. В червні 1942 року закінчив педінститут і в серпні 1942 року був мобілізований в ряди Радянської Армії. З січня 1943 року служив рядовим бійцем, приймав участь в боях на Курській дузі. Був двічі поранений».

            В серці юнака і в окопах і походах жила любов, поетична душа і на полі бою не завмирала. На світ з’являлися нові поезії. І хоч дуже часто ці вірші розповідали про воєнні будні, в них все одно світилася любов.

            22 березня 1945 року Володимир Семеновський надрукував у молодіжній газеті «Сталинское племя» вірш «Перед боем»:

         Над окопом метели поют,

         Синей дымкой струится рассвет…

         Перед боем опять достаю

         Твой заветный прощальный портрет.

 

         И, согретый огнем твоих глаз,

         Вспомнил радость волнующих встреч,

         Нежный голос твой, полный тепла,

         Задушевную, мягкую речь.

 

         Ты прости, дорогая моя,

         Эту краткость задымленых строк:

         Проверяют оружье друзья –

         Ровно в восемь в атаку бросок…

 

         В наступленьях язык писем скуп:

         Мыслей много, но время не ждет!

         Пожелай мне удач, не тоскуй, –

          И любимый с победой придет

       

 Вже на третій день після виходу номера фронтові листоноші віднайшли рядового 37-ї гвардійської стрілецької дивізії на фронті на передньому краї наступаючих військ. Листи злітались до скромного, сором’язливого солдата з усіх кінців України. Він читав їх сам, і давав читати бойовим друзям, намагався відповісти на кожний, та не встигав, бо листів було багато. Писали солдатові з Донбасу, Києва, Поділля, Волині, Херсонщини… Листи від зовсім незнайомих!!! дівчат, жінок. Понад п‘ятсот!!! трикутників отримав тоді фронтовий поет. І в кожному з них – хвилюючі слова вдячності, любові, віри в наближення жаданої Перемоги. В кожному трикутнику розповідь про свою історію, про своє кохання.

І всі ті листи Володимир Самійлович бережно зберігав. А потім пожовклі аркушики, складені вчетверо і трикутничком, передав до Хмельницького обласного літературного музею, де вони зараз і зберігаються.

Розповісти про поета, представити уривки з листів працівникам музею допомогли учні Хмельницького ліцею № 17.

Також на літературному уроці було презентовано книгу “Бути людиною”. “Бути людиною” – це короткі історії про вияви людяності під час Другої світової війни.

У збірці вперше надруковані вибрані твори, надіслані на однойменний міжнародний конкурс документального оповідання, оолошений Німецьким фондом “Пам’ять, відповідальність і майбутнє” (EVZ) спільно з його партнерами ВБО “Турбота про літніх людей в Україні” в межах Програми підтримки людей, що постраждали від нацизму, “Місце зустрічі: Діалог”.

До книги увійшло оповідання директора музею, письменника Василя Горбатюка “Урок”.

Чудове музичне оформлення заходу забезпечував бард Леонід Мазур, який виконав пісні на слова Володимира Булаєнка, Володимира Сосюри та Миколи Федунця.