У Хмельницькому обласному літературному музеї відкриється виставка про знищених радянською владою українських письменників.

Виставка розповідає про долі 28 представників покоління “Розстріляного відродження”, знищених упродовж 1937 – 1940 років у в’язницях НКВД УРСР у Києві та похованих на території таємної спецділянки у Биківнянському лісі.

У Биківні знайшли свій останній спочинок письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Володимир Ярошенко, Андрій Михайлюк, Микола Борисов, Вероніка Черняхівська, Іван Маловічко, Мирослава Сопілка, Яків Водяний та інші.

“Слово обірване у Биківні” – це спільний проект Національного історико-меморіального заповідника “Биківнянські могили” та Українського незалежного видавництва “Смолоскип”.

Відкриття виставки відбудеться 25 жовтня о 13.00 у Хмельницькому обласному літератрному музеї

м. Хмельницький, вул. М. Грушевського, 68

Виставка експонуватиметься з 25 жовтня до 23 листопада 2018 року 9.00 до 17.00.

 

Іван Іов під «Стягом золотої гілки» Слова

В українську літературу Іван Іов (11 жовтня 1948 р. – 4 лютого 2001 р.) увійшов зі «Стягом золотої гілки».

Він її творив, він її вирощував ще в роки юності, в студентські часи. Перші публікації, перші добірки в газетах, журналах – і ось 1983 року у видавництві «Молодь» вийшла перша поетична збірка під такою назвою. З передмовою Івана Драча, враженого творчістю молодого поета настільки, що «аж об поли б’єш руками». Бо «видно, що він те поетичне слово місив і місив у замісі дуже довго і дуже тяжко. Видно, що сто потів у чоловіка зійшло, щоб аж нарешті щось збулося. І воно збувається. Викрешується. Палає. Слово виходить зболене, тяжке, норовисте, потужне».

Що й казати, справжнє золоте слово виходило з-під пера Івана Іова. Слово, яке не гасне, яке не холоне, яке не іржавіє. Слово-стяг. Його він і далі ніс над собою і в собі. Бо далі йшли збірки «Світло рідної хати», «Книга перша», «Рукопис», «Чернетка», Каліграфія», «Словопис», «Періодична система слів»…

Як бачимо, усі наступні назви, за винятком другої збірки, пройняті темою Слова і Книги. Вони йшли крізь серце автора від Слова, що було у Бога, і від великої Книги Божої. Ні-ні, то не були переспіви чи поверхові декларації з Біблії, то «потом солоним слова омиті», які корінням своїм сягали глибин минувшини людства й нашої історії, які виплавлялися в горні сучасності, які прагли висі й чистоти майбутнього.

Я тими словами багряними плакав

І ними уголос розкуто сміявся…

Так писав Іван Іов у тій же своїй маєстатній «золотій гілці», так творив Слово впродовж усього свого такого короткого, але такого плідного, значимого творчого й життєвого шляху.

Слово його, його звучання, наповнення, ваговитість, щільність, міць було таким незвичним на ті вже віддалені часи, що аж острах брав: ануж-бо все з роками вичахне, зміліє, розтане. Ні, цього не сталося. Іван Іов і далі тягнув свою борозну глибоко й рівно, скибу з-під поетичного чересла викидав живу, плодючу, масивну. А що сили, почуття переповнювали його, то на ходу він одривав руку від мистецьких чепіг і долонею хапав масну чорну грудку чи зачерпував пригірщ – й сміявся та бавився, вглядався й пальцями розтирав на крихти – їх, оті слова з-під плуга мовного. З’являлися й веселі свищики з оригінальним голосом, й глечики та люльки, і метелики й пташечки – його паліндроми, акровірші й вірші-перевертні, ана- й тавтограми, ця його дивовижна «Періодична система слів». То не було якоюсь грою, забавкою словами. Було прагнення сягнути самої глибини, суті, знайти сіль кожного слова. І він знаходив її, ту сіль. Хоча б в отому короткому, але такому місткому: «Ісус – усі».

Разом.

З Іваном Іовом, з його творчістю й живим образом.

Пригадується Іван Іов у двох іпостасях. То він стрімкий, рвучкий, напружений, зосереджений. Кудись квапиться у важливих справах, над чимсь роздумує, когось вислуховує. Або ж він веселий, широко усміхнений, з іскринками в карих очах, з жартами на вустах під чорним вусом. Він був різним у творчості, так само, як і в житті. І наша пам’ять має зберігати й передавати новим поколінням  його образ живим, людяним, без монументальної бронзи. Таким – і високим митцем, і живою людиною – він міг бути присутнім на обласній науково-практичній конференції «Творчість Івана Іова в контексті сучасних суспільно-літературних візій», приуроченій його 70-літтньому ювілею. Якби не злинув до горніх висот на повному розмахові своїх крил.

З доповідями, повідомленнями, спогадами виступили письменники, науковці, педагоги, школярі…

Глибокою, проникливою була доповідь вдови поета – Валентини Іової, методиста, старшого викладача Хмельницького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти «Щоб слово осявало сенси»: естетичний вимір творчості Івана Іова».

Сьогоднішній рік проходить під цим знаком – 70-річного ювілею Івана Іова. Обласний літературний музей провів низку заходів, присвячених цій даті: день пам’яті поета в лютому місяці, обласний літературний молодіжний конкурс «Усі чекають справжнього Поета», лекція за творчістю Івана Іова перед молодіжною літературною студією та низку інших. Відбудуться вони й найближчим часом.

Обласна науково-практична конференція, глибока й щира розмова про поета, його життя і творчість, безумовно, стане новим етапом у дослідженні мистецьких досягнень Івана Іова, утвердженні його пам’яті в наших серцях, на просторах України під «Стягом золотої гілки» поетового Слова.