Любов і гнів поета Володимиру Булаєнку – 100 років

Літературне свято «Моя любов була такою…», приурочене 100-річчю від дня народження поета-воїна Володимира Булаєнка, відбулося в Хмельницькому обласному літературному музеї. Письменники, працівники обласних установ культури, всі, кому дороге ім’я і творчість поета, вшанували пам’ять митця слова, який віддав своє життя в бою за свободу, за свою любов – до матері, до коханої, до Вітчизни.

* * *

        Моя любов була такою,

Як літній вечір у степу.

Як плач дитини в ніч сліпу,

Як тихі дзвони за рікою.

        Моя любов була такою.

Як гнівні рокоти бандур,

Як сум поета після бур

За бунтівничою порою.

       Моя любов була такою,

Як синій ранок на путях,

Як повість про своє життя

Моєї матері старої

Народився Володимир Дмитрович Булаєнко 8 червня 1918 року в с. Сорокодуби Красилівського району на Хмельниччині в селянській сім’ї. Вчився в Дніпропетровському університеті (1938-1941). У перші дні війни пішов на фронт. Восени 1941 року, будучи важко пораненим, потрапив у полон, з якого згодом втік. Кільканадцять тижнів добирався до рідного села. Деякий час переховувався в Сорокодубах, лікувався. З 1944 року знову в діючому війську. В бою за визволення латвійського міста Бауска 19 серпня 1944 року був смертельно поранений. Похований на місцевому військовому кладовищі. На меморіальній плиті викарбувано не офіцерське його звання, а золотом – «Поет Булаєнко В. Д.».

1961 року посмертно прийнятий у Спілку письменників України. Окремими виданнями вийшли збірки «Поезії» (1958), «Стихотворения» (1973), «Поезії» (1974), «Поки серце в нас живе…» (1992), «Вибране» (1993).

 «До Спілки письменників ми прийняли — посмертно — ціле сузір’я молодих поетів, загиблих на фронтах, — писав Олесь Гончар. — Мов із самого кривавого бою долинає до нас живий голос одного з них — Володимира Булаєнка:

 

Якщо вмрем — на могилах у нас

Виростуть прапори і багнети.

 

Віриться, що чистим патріотичним почуттям проросте така поезія в душах сучасного юнацтва, пробуджуватиме в чулій душі любов до Батьківщини, гордість за неї та її оборонців».

Про життєвий і творчий шлях Володимира Булаєнка, про топтання нелюдів по честі поета через десятки років після його загибелі й боротьбу письменників за відновлення гідної пам’яті поета розповів директор музею письменник Василь Горбатюк. Він також звернув увагу на перегук поезій В. Булаєнка з нинішніми подіями на Донбасі, де в минулій війні воював проти тодішніх загарбників – німецьких – Володимир Булаєнко.

Обласний літературний музей разом з обласною організацією Національної спілки письменників України видали дві книжки Володимира Булаєнка: «Поки серце в нас живе…» (2007) та «Моя любов була такою» (2013).

Подільські письменники написали й видали й дві біографічні повісті про поета: Миколи Мачківський – «Сорокодуби», Мар’ян Красуцький – «На білому коні світання». Про історію написання своєї книги розповів присутнім на святі Микола Мачківський.

Серед майже двох десятків лауреатів літературної премії імені Володимира Булаєнка – Іван Іов, Микола Федунець, Микола Мачківський, Ігор Римарук, Володимир Забаштанський, Петро Засенко… Нинішнього року цією високою літературною нагородою відзначена Лідія Ярохно – за поетичну збірку «На вістрі болю» й активну громадську та волонтерську діяльність. Диплом лауреата й грошову премію вручив поетесі голова обласної організації НСПУ Петро Маліш.

Ведуча свята заступник директора музею Людмила Данилюк час від часу запрошувала до виступів барда Леоніда Мазура. Пісні на слова Володимира Булаєнка та Івана Іова в його виконанні вносили особливий настрій в атмосферу свята.

Широку виставку видань Володимира Булаєнка і книг лауреатів премії його імені розгорнула в залі обласна універсальна наукова бібліотека. Її представила присутнім заступник

директора книгозбірні Олена Баваровська.

Почесне місце надано Володимиру Булаєнку в постійній експозиції літературного музею. Однак у фондах закладу зберігаються унікальні оригінальній світлини й документи чи їхні копії. Вони також були представлені на виставці, прикрашеній рушником, свого часу вишитим матір’ю поета Ганною Костянтинівною.

 

Володимир БУЛАЄНКО

ПОЕЗІЇ

 

…Поки серце в нас живе, —

Нас не поставиш на коліна.

Володимир Булаєнко

 

* * *

Осінь в димах. Підводь, мати, коня.

Витри сльози — війна навколо.

Сиву шапку потяг зняв

Над німим і печальним полем.

Чуєш, сурми зовуть. Не сумуй, не тужи,

Не молися світанком на небо.

Якщо вб’ють — кінь прибіжить,

Заірже під вікном у тебе.

1941

 

* * *

Жита до неба підняли

На сонці вибілені вії,

Хмарки від обрію прийшли,

На пожарищах крила гріють.

Оселі – білі лебеді –

Біжать до річки пити воду,

Ген йдуть із сіл і городів

На схід знедолені народи.

Десь за морями радість, сміх,

А в нас журба, печаль і сльози.

І заплювали наш поріг

Криваві грози

1941 р.

* * *

Руді вітрила підняла, пливе

Зловіща ніч на Україну.

Та поки серце в нас живе —

Нас не поставиш на коліна.

Безумна мати коси рве,

Зове повішеного сина.

Та поки серце в нас живе —

Нас не поставиш на коліна.

Колись історія назве

Наш час — народженням людини,

Бо поки серце в нас живе, —

Нас не поставиш на коліна.

1942


Залишити відповідь