Люлька Ігоря Римарука

     Ігор Римарук1

      Люльку відомого поета Ігоря Римарука Хмельницькому обласному літературному музею передала його дружина.

       Ігор Миколайович Римарук (1958-2008) народився в селі М’якоти на Ізяславщині в сім’ї інтелігентів. Його батьки були вчителями. Писати почав ще у школі. Закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка. Працював головним редактором журналу «Сучасність», завідувачем редакції сучасної української літератури видавництва «Дніпро». Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (2002 р.).

      З-під пера поета вийшли збірки «Висока вода» (1984), «Упродовж снігопаду» (1988), Нічні голоси» (1991), «Goldener Regen» («Золотий дощ», 1996), «Діва Обида» (2000, 2002), «Бермудський трикутник» (2007), «Сльоза Богородиці» (2009), «Доброе время Твое» (2011), «Божественний вітер: останні вірші» (2012).

       Останній день вересня 2008 року став трагічним для всіх українців – помер відомий поет, хороша і товариська людина – Ігор Римарук. Потрапив під колеса автомобіля…

    Під час похоронів найближчий друг нашого земляка, письменник Василь Шкляр так відгукнувся про Ігоря Римарука: «Я щедрішої людини не знав. Римарук завжди перший рвався оплачувати за обіди. У нього було загострене почуття власної гідності. Якось разом відпочивали на Черкащині. Один дідусь довго дивився на його бороду й косичку. Підійшов до мене і питає: “Ваш друг – священнослужитель?” – “Ні, – відказую, – він поет”. “Це одне й те саме”, – відповів дід».

           У статті Костянтина Москальця «Я недовго буду тут…» є такий запис: «Він був поетом, височиною в пласкому поточному мовленні й існуванні, а височини, як відомо, першими притягують удари блискавиць та абсурду. Цинізму й нігілізму. І смерті, звичайно. Проте є одна незаперечна й універсальна істина, якої не обіймуть жоден Танатос і жоден абсурд. Усі вірші пишуться в теперішньому часі. Читаючи й перечитуючи їх, ми завжди в той час потрапляємо. Ми потрапляємо в час, у якому Ігор Римарук живий. І саме тому ми ніколи не будемо говорити про нього як про відсутнього — навіть знаючи точну дату на хресті й у Вікіпедії».

         І справді, хоч Ігор Римарук уже котрий рік мирно спочиває на тому світі, живими є його твори, які ми читаємо, котрі вивчаємо напам’ять, а разом із ними живий і сам поет – ніким і ніколи не забутий Ігор Миколайович Римарук.


Залишити відповідь