Юзеф Ігнаци Крашевський

Юзеф Ігнаци Крашевський

(28.07. 1812 – 19.03. 1887)

01

    Польський письменник, публіцист, видавець, історик, філософ, видатний громадський і політичний діяч. Занесений до Книги рекордів Гіннеса як найплодовитіший автор. Його літературна спадщина складає близько 600 томів романів, повістей, поетичних та драматичних творів, а також робіт по етнографії, фольклористиці, публіцистичних і літературно-критичних статей.

       Народився у Варшаві, у польській шляхетській родині. Родина мешкала на Гродненщині, поблизу Пружан у своєму маєтку Довха. Вступив на медичне відділення Віленського університету, незабаром перейшов на літературне. Брав активну участь у студентському житті та антиурядових гуртках, тому 1830 року був заарештований російською владою за участь у польській таємній організації: його було вислано до Вільна під нагляд поліції.

        Уперше  Юзеф  Ігнаци  Крашевський  приїхав  на  Волинь  у  березні 1834 р. Він гостював у селах Луцького повіту Городець і Осово у друзів А. Урбановського і Ю. Стаховського. Тут він познайомився зі своєю  майбутньою  дружиною  Софією  Вороничівною.  Після одруження він купив на кошти дружини маєток Грудек поблизу Луцька, ще через дев’ять років – маєток Губин, що знаходився за дві милі від Грудека.

     Напружена  літературно-публіцистична  діяльність  письменника  не дозволяла йому приділяти належну увагу господарським справам. Скрутний  матеріальний  стан  родини  змусив Ю. І. Крашевського  на  початку 1853 року передати маєток Губин під державну опіку. Разом із сім’єю він тимчасово  оселився  в Киселях, у маєтку Ельжбети Урбановської, тітки дружини.

     Ельжбета Урбановська заповідає Киселі своїй племінниці Софії. Так з 1854 до 1861 року власником маєтку стає Крашевський, водночас мешкаючи у Житомирі.

Крашевський. 18.04.12 029

       Господарські справи у Киселях ішли добре і життя у родини Крашевських було стабільним і заможним. Коли в дітей починалися канікули,  Крашевські родиною приїжджали в Киселі.

    Незважаючи на приналежність до шляхетського стану, Крашевський розумів суспільні проблеми і виступав проти існуючого на той час кріпацтва. У 1858 році Юзеф Ігнаци Крашевський, остаточно розсварившись з місцевим дворянством, виїхав до Варшави.

     У 1883 році Крашевського було арештовано в Берліні за звинуваченням у державній зраді на користь Франції і засуджено на 3,5 роки в’язниці у Магдебургу. В зв’язку з хворобою легень у 1885 році Крашевського випустили на лікування. 19 березня 1887 року Ю.І. Крашевський помер у Женеві.  Похований у Кракові.


Перец Маркіш

Перец Маркіш

(1895-1952)

img594

     Народився в м. Полонне на Волині (сьогодні це Хмельницька область) у бідній сім’ї. Батько був кравцем, мати торгувала порізаними на шматочки оселедцями. З 3-х років навчався в хедері (єврейській релігійній початковій школі). Маючи гарний слух і голос, хлопець співав у синагогальному хорі.

      Перші вірші писав російською мовою, згодом перейшов на єврейську. Поема «Волинь» разом із поетичною збіркою «Пороги» стали поштовхом до висунення його в перші ряди найкращих єврейських письменників.

        Перец Маркіш часто бував за кордоном, жив там. Зокрема, значну частину творів він написав у Варшаві, Берліні, Парижі, Лондоні, Римі. Потім повернувся в Росію. Був обраний головою Єврейської секції Союзу письменників СРСР.

      1949 рік став останнім для Переца Маркиша. В ніч із 27 на 28 січня його було арештовано як члена президії Єврейського Антифашистського комітету. Після страшних катувань, 12 серпня 1952 року його було розстріляно. Згодом 22 листопада 1955 року реабілітовано посмертно. Похований у Москві.

   З-під його пера вийшли такі книги: «Брат», «Війна», «Чортополох», «Із століття в століття», «Міхоелс» (монографія).

     Про те, яким Перец Маркиш був у житті, які цінності сповідував, чого прагнув,  пише у своїх спогадах його дружина Естер:

124422577_4638534_familie2011_1_

         1. «Пять его сестер и один брат выросли обыкновенными, средними людьми – в меру умными, в меру удачливыми, в меру красивыми. А маленький Перец стал Перецем Маркишем».

 

          2. «Маркиш любил свой народ. В этой любви не было ничего показного, ничего истеричного или аффектированного, как у многих великих и искренних народолюбцев минувших и настоящих времен. Не было в нем и ни крошки пренебрежения к другим народам»;

 

        3. «Пока тебе завидуют – ты на коне, – говорил Маркиш. – Когда тебя начнут жалеть – тебе конец». Эту поговорку я потом слышала от Маркиша много раз – когда его многочисленные враги говорили о нем, что он вызывающе красив, вызывающе талантлив, вызывающе много пишет, вызывающе богат»;

 

      4. «Заканчивая пьесу, Маркиш был сосредоточен, замкнут. Особенно это проявилось у него по утрам.

       Он вставал рано, будил меня – словно бы меня и не видя. Пока я на скорую руку готовила завтрак – уходил, бродил в одиночестве по дачному участку. Если я обращалась к нему с каким-нибудь вопросом – отвечал быстро, коротко, а то и вовсе не отвечал, уходил. Был нервен, взвинчен. Любые мои слова, обращенные к нему, сердили его, злили. По утрам – до того, как он садился за рабочий стол – он не желал ни с кем разговаривать.

    Завтрак проходил молча, сопровождаемый лишь время от времени отрывочными междометиями. Это меня расстраивало, огорчало. Я по-своему, по-женски расценивала упрямое утреннее молчание Маркиша. Лишь потом, много времени спустя, Маркиш объяснил мне, что оно означало.

          По ночам Маркишу грезилось продолжение того, над чем он работал днем. Не успевал он опустить голову на подушку – его образы приходили к нему. Утром они ненадолго оставляли его – пока он не садился за стол. В этот короткий промежуток времени – между пробуждением и рабочим столом – он продолжал общаться с ними, но уже не во сне, а словно бы наяву. Это было трудней, чем во сне – следовало не упустить их, продлить их жизнь до того мига, когда они окажутся намертво привязанными к бумаге. И все, что мешало Маркишу, отвлекало его в эти вынужденные полчаса утренней передышки – подавлялось им в более или менее вежливой форме.

       Он заканчивал работу к обеду – и тогда наступал для него отдых. Он насвистывал что-то, обыкновенно мелодию «Я в Соренто вернусь», и по тональности его насвистывания я определяла, доволен ли он сегодняшней своей работой. После обеда он ложился вздремнуть на полчаса, вставал свежим и избегал говорить о своей работе. Послеобеденное время – до самой ночи – отведено было отдыху.

        А утром он просто не мог, не желал выбрасывать на ветер, разбазаривать слова, нужные ему для другого дела и ценимые им за это»;

           5. «Маркиш занимался сыном только тогда, когда голова его была свободна от работы. Если ребенок подходил к нему, когда он был занят своими мыслями – он звал меня: «Фирка!» и глядел досадливо: освободи, мол, меня – мне сейчас ни до него, ни до тебя, ни до кого. В отношении к ребенку, как мне кажется, особенно отчетливо проявлялся его характер – характер поэта, творца».