Музейна косовиця

       Хмельницький літературний музей відкрив сезон косовиці.

20170523_163400

SAM_0569

     Як і зароджений у його стінах міжрегіональний літературний фестиваль «Зернослово», цей традиційний захід пов’язаний з іменем лауреата Національної Шевченківської премії Костя Гордієнка. Відомо, що класик української літератури середини ХХ століття знаходив можливість косити трави за найпершої можливості – у садках односельців під час відвідин бáтьківщини у Микитинцях на Поділлі, у закордонних відрядженнях. А в будинку творчості письменників в Ірпені в нього напоготові була своя коса.

       Саме цю косу вже на схилі своїх літ і заповів Кость Гордієнко Хмельницькому літературному музеєві на прохання колишнього наукового співробітника музею Миколи Мачківського.

SAM_0580

     – Як відомо, письменник жив у Харкові. Як трапилося там побувати, то я зустрівся з ним і попросив для музею деякі експонати, – згадує письменник Микола Мачківський. – Він завжди казав, що ніякі курорти не додавали йому стільки здоров’я, як звичайна селянська коса. От я й попросив його косу. Він написав записку для адміністрації Ірпінського будинку письменників, щоб віддали нам його косу. А отримати її випало зимою. І от уявіть мене у потязі серед зими з косою, як я її віз із Києва у Хмельницький. Реакція пасажирів була – від іронії до кепкування.

     А про Гордієнкове захоплення якось написав колишній голова Хмельницької обласної організації Національної спілки письменників Микола Федунець:

У столі записник спочива,

Спить, сховавшись у ручку чорнило…

Косить класик. Лягає трава –

Подивитися любо та мило.

   Цього року гостями літературного музею були учні Хмельницької ліцею № 17, які з захопленням слухали розповідь директора музею Василя Горбатюка про традиції косьби у подільських селах.

20170523_163759

20170523_163602

     – Підготовка і початок косовиці – заготівлі сіна як одного з основи кормів для сільської худоби – супроводжувалися певними ритуалами. Як правило, косовиця припадала на початок Петрівського посту, тому від чоловіків, які викошували чималі площі на своїх полях і сіножатях, не вимагалося суворе дотримання посту, – розповів Василь Горбатюк.

20170523_163511

20170523_163536

    Підлітки з непідробним зацікавленням оглянули виставку, присвячену Костю Гордієнку, його світлини за косінням, а деякі й узялися за косу.

20170523_164405

20170523_164517

20170523_163319

SAM_0591 SAM_0593

       Особливо це було цікаво дівчаткам.

    Технічний прогрес полегшує ручну працю, і вже по наших селах чути менше мелодію клепання кіс на бабках – все частіше диркочуть бензокоси. У багатьох садибах забувають про косу із кісям, як забули про призначення коромисла. Та важко уявити, що про деркотіння бензокоси хтось із поетів напише, як от подільський письменник Віталій Нечитайло:

Від коси траві упасти,

бо на те вона трава.

Жаль, не можна перекласти

геть усе це на слова:

як мовчить в землі коріння,

заховавши в глибину

таємницю озаріння,

кругойдучість полину…

   На перших порах косу Костя Гордієнка навіть використовували для викошування газону біля музею. Та з приходом на посаду директора музею Василь Горбатюк придбав нову косу, а інструмент-експонат лише виносять на сінокісні зажинки – наче запрошують поважну людину подивитися, як шанують народні звичаї і як пам’ятають відшумілі літа попередніх поколінь.

20170523_163841